Повномасштабна війна кардинально змінила український ринок праці. Мільйони громадян виїхали до країн Європейського Союзу, але значна частина з них продовжує працювати на українських роботодавців дистанційно.
Те, що у 2022 році було вимушеним рішенням, сьогодні дедалі більше перетворюється на довгострокову модель зайнятості. Однак із завершенням дії режиму тимчасового захисту перед українцями постає нове питання: чи можна буде й надалі жити в країні ЄС, офіційно працюючи на українську компанію?
Юридично така можливість існує, але вона значно складніша, ніж здається. Право на дистанційну роботу не означає автоматичного права на проживання в іншій державі. Після завершення тимчасового захисту країни ЄС вимагатимуть від українців законних підстав для подальшого перебування — це може бути працевлаштування у місцевого роботодавця, навчання, підприємницька діяльність, возз’єднання сім’ї або інші передбачені законом підстави.
Сам факт роботи на українську компанію далеко не завжди вирішує питання міграційного статусу. Паралельно змінюється й сам європейський ринок праці. Якщо під час пандемії та в перші роки війни роботодавці активно переходили на повністю дистанційний формат, то сьогодні дедалі більше компаній повертаються до гібридної моделі, коли працівники мають регулярно бути присутніми в офісі.
Найбільше це стосується корпоративного сектору, фінансів, консалтингу та адміністративних посад, хоча ІТ, цифрові сервіси та окремі високотехнологічні галузі й надалі зберігають значну частку віддаленої роботи. Водночас розвиток цифрової економіки поступово змінює підхід держав до зайнятості. У Європі дедалі активніше обговорюються механізми, які дозволили б людям працювати на іноземних роботодавців, не втрачаючи права на легальне проживання.
Для багатьох країн це питання вже пов’язане не лише з міграційною політикою, а й із конкуренцією за висококваліфікованих фахівців. Для України така модель також має подвійний ефект. З одного боку, громадяни залишаються працівниками українських компаній, підтримують економіку та зберігають професійні зв’язки з країною. З іншого — тривале проживання за кордоном поступово посилює інтеграцію в європейське суспільство, що може впливати на рішення про повернення після завершення війни.
Саме тому найближчими роками дистанційна робота стане не лише питанням трудових відносин. Вона перетворюється на один із ключових елементів нової міграційної політики Європи, де дедалі тісніше переплітаються інтереси держав, роботодавців і мільйонів українців, які вже кілька років живуть між двома країнами.