Останніми роками Україну буквально кожен тиждень стрясають корупційні скандали. Власне, це не дивно – влада в цій країні (та й в інших теж) завжди була одним із способів значно покращити свій матеріальний стан.
Приголомшує інше: кількість готівки, яку вилучають під час обшуків, та супермодні шмотки і перелік майна, яке купують на вкрадені гроші «слуги». Фантазія цих вискочок далі брендових сумок за «15 штук баксів», таких же брендових годинників, автівок та елітних квартир не сягає.
Причому навіть тупому очевидно, що по-перше, ці покупки необхідно декларувати, і вони однозначно викличуть питання, занижуй ціну чи ні; по-друге, якщо ти їх не задекларуєш, хтось обов’язково зверне увагу на твій годинник чи сумочку, яка коштує кількарічну зарплату. І знову ж виникнуть питання, на які у тебе не буде відповідей.
Але те бидло (давайте називати речі своїми іменами), яке «наймудріший нарід» (також фактично зареєстрована торгова марка) привів до влади в 2019 році, просто нездатне скласти два і два. Людям, які до цього ніколи не бачили більше п’ятисот доларів за один раз, та й то – раз на рік купуючи путівку в Єгипет на кредитні гроші – просто обірвало дах при виді тих сум, які на них впали з неба. Про рівень же їхнього розвитку найяскравіше свідчить те, що ці деграданти викладають відео зі своїми «здобутками» в публічний доступ. Бо – як же не похвалитися «Філіп Патеком» чи «Баленсіагою»? Хай в рідному колгоспі розуміють, ким став вчорашній свинопас, який обісцяним валявся під клубом.
Тому дивуватися бідності їхньої фантазії при витрачанні цих грошей нічого. Цих тупаків не зупиняє навіть те, що завтра у куплену квартиру на Печерську може прилетіти ракета, і твої сотні тисяч доларів просто перетворяться на купу битої цегли і скла.
Тему тупості нинішньої «еліти» можна розвивати безмежно по одній простій причині – тупість цієї «еліти» також безмежна. І те, що їх почало «шерстити» НАБУ – це також наслідок тієї самої тупості. Люди просто нездатні конвертувати набуті ними мільйонні кошти в приховані активи, які годуватимуть тебе все життя. Врешті, що можна взяти з вчорашнього тамади чи аніматора? З хама ніколи не буде пана, як мудро кажуть наші західні сусіди.
Але помилкою буде думати, що цей набрід окупував Україну лише у 2019 році, а до цього все було якось інакше. В принципі, так – було трохи по-іншому: і кількість, і, найголовніше, – якість тих людей, які являли собою владу країни, була дійсно не така катастрофічна, як зараз. Але тенденцію було видно ще з середини дев’яностих, коли в країні сяк-так запрацювала демократія, або, те, що нею називається: владні інститути почали поволі, але незворотньо деградувати.
2019 рік став просто квінтесенцією цього процесу. Важливо розуміти, що національна катастрофа стала доконаним фактом не у травні 2019-го, коли «наймудріший нарід» з просто таки фантастичним результатом (який, тим не менш, був аніскілечки не сфальсифікований) обрав нинішнього президента. Остаточну крапку у національній катастрофі поставили парламентські вибори. В результаті яких на бренді та імені президента у владу потрапили у колосальній кількості до такого ступеня некомпетентні люди, що нормальна людина цей ступінь навіть уявити не може. Але ці люди чомусь вирішили, що вони відтепер «еліта».
На цьому процес деградації владних інститутів України завершився. Все, що було далі та відбувається зараз і відбудеться у майбутньому – всього лиш наслідок, який в найближчій перспективі завалить романтичний але абсолютно недієздатний проєкт під назвою «Україна».
Причина цьому – сам народ України. Який під час виборів всіх рівнів всі роки Незалежності обирав до влади все гірших і гірших, що, врешті, й призвело до катастрофи. Це явище можна назвати «негативний добір». Зводиться в кінцевому підсумку все до формули – «чим гірший кандидат, тим більше у нього шансів на успіх».
Яскраві приклади ще свіжі: президент і парламент, 2019 рік. Власне, на цю тему написані тисячі текстів. Розумних і не дуже, але всі вони зводяться до одного знаменника: під час екзистенційної загрози з боку сусідньої країни народ України обирає людей, які пропонують замість ракет дороги і лампочки на цих дорогах. І починають цю програму втілювати, а народ плескає в долоні від захвату. Повторюватися не варто – наслідки цього прилітають нам на голови кожен день. Закінчиться це все крахом державності, хоча більшість цього, звісно, ще не усвідомлює.
Але не варто в усьому обвинувачувати виключно Зеленського та «Слугу народу». Вони лише фіналізують той процес, який почався з першими виборами Незалежної України. На них яскраво проявилася тенденція – голосувати за популістів.
Власне, тут варто було б дослідити за роками, як з кожними виборами падав у владі всіх рівнів відсоток людей, які представляли ідеологічні сили (неважливо – праві чи ліві), але для цього необхідно значно більший обсяг тексту, ніж дозволяє цей формат.
За великим рахунком, суто ідеологічними проєктами можна назвати дві сили: комуністів і рухівців. Всі інші – у кращому випадку були напівідеологічними, а якщо називати речі своїми іменами, то під вивісками різноманітних партій до влади йшли звичайні популісти, які мали достатній ресурс для участі у виборах. Особливо, коли йшлося про мажоритарників, переважна більшість яких просто у той чи інший спосіб купували або виборця, або результат.
Якщо в дев’яностих це було ще не так помітно, то далі процес виборів ставав все цинічнішим, а ціна голосу все вищою. Зрештою, ідеологічні сили зійшли практично на маргінес, а більшість як у парламенті, так і у всіх інших виборних органах влади отримували відверті популістичні проєкти. І неважливо, чим вони купували виборця – красивими обіцянками чи грошима. Найчастіше – комбінацією того й іншого.
Не будемо далеко повертатися в історію, візьмемо для прикладу вибори 2012 року. Комуністи отримали 13,18%, «Свобода» – 10,44%. Звісно, назвати їх чисто ідеологічними проєктами вже не можна. Але хоча б якась подоба ідеології у них на той момент була. Всі інші місця в парламенті – а це більше трьох чвертей – поділили відверті популісти.
2014-й рік цю тенденцію лише підтвердив: БПП набрав 21,82%, Опоблок – 9,43. Про ідеологію тут можна говорити ще з більшою натяжкою, ніж у попередньому випадку, однак всі інші переможці виборів взагалі до ідеології стосунку не мали: тут були популісти, партії імені лідера, одноразові проєкти тощо.
Так, всі цифри, наведені в двох попередніх абзацах – дуже умовні. У короткому тексті, а тим більше в двох абзацах, просто неможливо пояснити надскладні речі, які відбувалися в українському політикумі десятиліттями. Але головна думка – те, що ідеологічні сили (які б вони не були, головне, щоб у них були хоч натяки на ідеологію) за тридцять років парламентаризму скотилися на маргінес. Владу в Україні сконцентрували в своїх руках популісти найрізноманітнішого штибу.
І це було б ще не бідою. Якби ці популісти водночас не були цинічними негідниками. Яскраве підтвердження – вибори 2019 року. ОПЗЖ набирає 13,05%, Блок Петра Порошенка – 8,1%. Так, ще раз – це не чисто ідеологічні сили. Але хоча б якась ідеологія у них була: у перших – проросійська, у других – «Армія, Мова, Віра». Загальним підсумком вони знову поділили свої вже звичні двадцять і трошки відсотків голосів виборців.
Все інше отримали популісти. Які пропонували голосувати «за все хороше проти всього поганого», нічого толком не обіцяючи виборцю і водночас обіцяючи йому все. А оскільки у фаворита виборчої гонки «Слуги народу» виявився шалений дефіцит кадрів, то у списки набрали відвертого наброду.
Результат? А будь-ласка: «Мідас», «Форест Гамп», «Карфаген»…
І це ще так – «по вершечкам», найсвіжіше. Кожен день приносить черговий скандал. Поки що «вишенька на тортику» – сейф у кабінеті заступника Генпрокурора. І найстрашніше не тони готівки, які там знайшли. І не вершина несмаку у вигляді шмотки за три тисячі доларів на його «Музі». Найстрашніше те, що кадрові рішення підказував водій цього посадовця. Як, власне, і такі ж самі кадрові рішення від «Вероніки Фен-шуй». «І кухарка зможе управляти державою…».
Що буде далі, яке чергове дно проб’є ця влада вже буквально завтра, – абсолютно неважливо. Бо все, що відбувається в інститутах держави з 2019 року – це обвал, катастрофа, гниття. Процес деградації вже пройшов точку неповернення, його неможливо ні зупинити ні, тим більше, відмотати назад.
Це і є отой самий негативний добір, яким українці займалися, принаймні, від 1994 року. Від перших виборів, які відбулися в Незалежній Україні. А виборів тих було багато – і не лише парламентські. І з кожними виборами деградували як обрані, так і ті, хто обирає. І в один прекрасний момент процес став незворотнім.
Коли саме це сталося – в 2019-му, чи в 2010-му, коли на чолі держави завдяки вибору «наймудрішого наріду» став двічі чи тричі судимий кримінальник, чи в 2004-му, коли той самий кримінальник з дуже непопулярною статтею КК заледве не став президентом, чи ще раніше – точно сказати неможливо. Кожен має свій критерій оцінки з цього приводу.
Але той факт, що процес остаточно формалізувався і став піковою точкою катастрофи у 2019-му – сумніву не підлягає. Тоді було смішно. От тільки зараз чомусь ні. А чому, власне? Три чверті моїх співгромадян саме цього й хотіли. Що не так? Чому не «ржом»?