Відомий «викривач» НАБУ Гончар-Тороп, він же Шевченко, він же Карпенко, отримав підозру у справі про продаж місць на державному підприємстві, яке за поданням ГУР отримало статус критично важливого, пише Станіслав Броневицький.
За наявною інформацією, суть справи така. Існує державне підприємство зі статусом критичної важливості, наданим за поданням Головного управління розвідки. За даними досудового розслідування, Гончар-Тороп організував схему влаштування туди осіб призовного віку за грошові кошти. Вартість кожної такої послуги становила 8 тисяч доларів США. Усього у справі десять епізодів. Затримали його в Києві безпосередньо під час отримання грошей. Станом на зараз щодо нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави.
Статус критично важливого підприємства сьогодні є однією з найтвердіших валют в Україні. Він дає право бронювати військовозобов’язаних працівників, тобто фактично виводити людину з-під мобілізації, залишаючи її вдома, при родині та при зарплаті. Правила виписані в постанові Кабміну № 76, і у 2026 році їх суттєво переглянули: поріг зарплати для підтвердження критичності та бронювання підняли до трьох мінімальних, це 25 941 гривня замість попередніх 21 618. Міністерства, центральні органи влади та обласні військові адміністрації зобов’язали перезатвердити власні критерії критичності за погодженням з Міноборони та Мінекономіки, а самі критерії тепер вносяться на портал “Дія”. Усі раніше ухвалені рішення про критичність діють не довше ніж до 1 вересня 2026 року, після чого потребують перегляду. Додали й нові підстави для анулювання броні, зокрема перевищення квоти: якщо підприємство забронювало більше людей, ніж дозволено, керівник має розбронювати надлишок протягом десяти робочих днів, інакше статусу може позбутися все підприємство.
Іншими словами, держава весь 2026 рік закручує гайки, звужує критерії, піднімає зарплатні пороги і переносить усе в цифрові реєстри. А поруч із цією конструкцією живе паралельний ринок, де питання вирішується не критеріями, а прайсом.
Окремої уваги заслуговує особа підозрюваного, і тут починається найцікавіше. Олексій Гончар фігурує в матеріалах як Тороп, Шевченко, Карпенко, а в окремих публікаціях згадуються ще й інші варіанти прізвища. Він неодноразово міняв прізвища та ідентифікаційний номер, про що свого часу публічно писав ексголова Луганської ОВА Георгій Тука, додаючи, що Тороп був засуджений у Росії за шахрайство, після чого перебрався в Україну і через суд отримав громадянство. У 2021 році його вже затримувала СБУ за шахрайство на мільйон доларів, що жодним чином не завадило йому й далі працювати в амплуа викривача. Саме він фігурував як викривач у гучній справі ексголови Верховного Суду Всеволода Князєва.
За інформацією медіа, затримання проводила контррозвідка СБУ, а попередня правова кваліфікація дій Гончара-Торопа це частина 1 статті 114-1 Кримінального кодексу, тобто перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань. Стаття, м’яко кажучи, не з тих, що вписуються в образ борця за чистоту державних інституцій.
І ось тут виникає питання, на яке ніхто в системі відповідати не поспішає. Людина з таким шлейфом роками працювала інструментом у найбільш резонансних провадженнях, її заяви ставали основою для справ проти суддів і посадовців, її свідчення лягали в основу підозр. І хто перевіряв її мотивацію? Хто оцінював ризик, що професійний викривач із десятком прізвищ у якийсь момент почне торгувати не інформацією, а бронюванням? І скільки ще заяв, написаних цією рукою, зараз лежать у матеріалах чинних справ?
Інститут викривачів створювався як запобіжник проти корупції. У виконанні Гончара-Торопа він перетворився на бізнес-модель: спочатку заявами розчищати простір, потім на цьому просторі торгувати місцями для тих, хто не хоче на фронт. По вісім тисяч доларів за штуку. Тепер приймальня цього бізнесу переїхала у Вінницьке СІЗО, і туди ж, за словами Броневицького, доведеться їхати всім, кому раптом знадобиться свіжа заява про викриття.