Трагедія в Ярославі ще не була повністю розслідувана, коли в польському інформаційному просторі почали з’являтися публікації, що подавали її як доказ нібито зростання «української загрози». Механізм простий: емоційна фотографія + неперевірена інформація + готовий висновок.
Показовий приклад — фотографії затриманого Ігоря М. та польської громадянки. Їх використали для тверджень про нібито різне ставлення правоохоронців до українців і поляків. Але дві фотографії — не доказ подвійних стандартів. Застосування наручників залежить від обставин затримання, поведінки людини, ризику втечі, можливого опору та стану здоров’я. Громадянство саме по собі такого рішення не визначає.
Далі відбувається небезпечніше: окремий випадок перетворюють на характеристику цілої групи. До цього додають Волинську трагедію, переносячи історичну відповідальність на сучасних людей. Так реальна трагедія стає політичним інструментом.
Для дезінформації навіть не потрібно вигадувати подію. Достатньо вирвати її з контексту, додати емоцію і запропонувати готового винного. Повторення в соцмережах поступово перетворює припущення на «факт». Тому головне питання має бути простим: не «якої національності підозрюваний?», а «що насправді сталося і що встановило розслідування?»
Бо коли злочин окремої людини перетворюють на провину цілої національної групи — це вже не пошук правди. Це полювання на ворога. А трагедія, використана для розпалювання ненависті, перестає бути лише трагедією. Вона стає інструментом політичної маніпуляції.