За даними ГУР, Росія планує до кінця 2026 року провести фінальні випробування нового типу балістичної ракети із заявленою дальністю до 800 км. За оцінкою української розвідки, під час випробувань російська сторона може спробувати завдати ударів по цілях у західних областях України.
Важливо: йдеться про систему, яка поки перебуває на етапі розробки та випробувань. Її назва офіційно не розкривається, а говорити про масове виробництво чи розгортання було б передчасно. Але сам сигнал є серйозним.
Якщо розробка буде успішною, географія потенційної ракетної загрози суттєво розшириться. Під ударом можуть опинитися регіони, які тривалий час сприймалися як відносно безпечний тил. І тут виникає головне питання: наскільки Україна готова до наступного етапу ракетної війни?
Протягом війни українська система оборони значною мірою залежала від постачання західних засобів ППО та ПРО. Вони дозволили захистити багато важливих об’єктів. Водночас Росія продовжує вдосконалювати засоби ураження, змушуючи Україну постійно адаптувати систему захисту. Проблема в тому, що українська влада нерідко змушена реагувати вже після того, як нова загроза стала очевидною.
Захід України — це не просто територія далеко від фронту. Тут розташовані транспортні вузли, енергетична інфраструктура, промислові підприємства, військова логістика та інші об’єкти, критично важливі для держави. Тому питання полягає не лише в тому, чи завершить Росія цю розробку. Питання в іншому: чи готова Україна до ситуації, коли поняття «безпечного тилу» фактично зникне?
Це вже питання не тільки до Москви. Це питання до української влади, військового керівництва та всієї системи оборонного планування. Розвідка повинна фіксувати нові російські розробки. Але держава має діяти на випередження — розосереджувати критичну інфраструктуру, укріплювати важливі об’єкти, розвивати власні системи ППО та ПРО і створювати ефективні засоби протидії.
Бо кожна нова російська система — це не просто технічна розробка. Це перевірка здатності України адаптуватися до війни, яка постійно змінюється. І головне — не варто чекати першого удару, щоб почати готуватися до наступної загрози.