Коли я казав у 2022-році, що війна нами програна, наді мною сміялись – як же вона програна, коли рускіх вибили з більшості окупованих територій? Як же вона програна, коли за нами – увесь цивілізований світ і Сполучені Штати? Як же вона програна, коли ми незламно протистоїмо другій армії світу, утопили її флот, вибили майже половину нафтопереробки, а наші потужні дрони інколи навіть залітають у Москву?
Але чим далі, тим очевиднішою стає сумна реальність – війна програна. Причому програна вона у 2019 році. Тоді теж була війна, не забули? Так, десь там, на Донбасі, не під Києвом, Запоріжжям чи Сумами. Але – була. І саме в цей момент ми змінили вектор розвитку – обрали «прикольних» замість прагматичних. А далі вже були наслідки, хай і дещо відстрочені у часі. Але десять років в історичній перспективі – це всього мить, а ми не мали навіть цієї миті.
Те, кого саме обрали до влади українці, з жахливою очевидністю для тих, хто за цих людей голосував, проявилося не в момент повномасштабного вторгнення, коли раптово виявилося, що у нас замість літаків і ракет – асфальт на дорогах. Ні, тоді до більшості суспільства ще нічого не дійшло – навпаки, рейтинг президента рвонув уверх, перевершивши навіть результат виборів.
Не дійшло й пізніше, коли замість широко розпіареної «кави в Ялті» Україна тупо поклала десятки тисяч солдат у безумних наступах на укріплені позиції росіян. Не дійшло й після того, як стало очевидним, що війна зайшла у стадію практично безкарних бомбардувань українських міст.
Доходити стало – та й то не до всіх! – лише тоді, коли на фоні постійних похорон і розбомблених багатоповерхівок ЗМІ стали демонструвати гори готівки, які вилучаються під час обшуків у вищих керівників держави. Але знову ж – тих, хто розуміє всю глибину катастрофи, меншість. Всі інші і далі тупо вірять у перемогу, якої ніколи не буде.
Точка, у якій закінчиться війна, вже недалеко. Це – 2027 рік, коли у ключових країнах Європи пройдуть вибори. До осені наступного року політичний клімат у Польщі, Франції, Італії, Фінляндії, Словаччині, Швейцарії, Іспанії зміниться кардинально. До влади мають всі шанси прийти ультраправі, які вже давно і відверто говорять про припинення допомоги Україні.
Всередині України можна скільки завгодно з екранів «Єдиного марафону» розповідати про те, що це замовлення росіян, що всі ці праві проєкти працюють за гроші ФСБ, а Європа просто не має права не давати грошей Україні, яка є її щитом.
Все вірно. Але – яка різниця для пересічного француза чи поляка в тих словах, якими українська влада промиває мізки українському виборцю? Яка різниця буде для України від розуміння того, що ультраправих Німеччини чи Франції спонсорують росіяни? Ну, знаєте ви про це. І що? Вам легше від того, що потік грошей для України припинив не Макрон, а Марін ле Пен?
Так що вікно можливостей для України закривається наглухо десь у другій половині 2027 року. І всі притомні люди це розуміють, особливо після того, як Сполучені Штати практично припинили свою допомогу нашій країні після приходу до влади Трампа.
Звісно, можна все це пояснювати російським впливом, але сувора правда життя полягає в тому, що пересічному американцю, французу чи італійцю глибоко байдужа доля якоїсь там України, про яку він, цілком можливо, вперше в житті почув з уст партійного активіста, який пояснює, чому цьому французу не вистачає грошей на те життя, до якого він звик. Бо ці гроші йдуть в Україну.
І тут же з’являється картинка з офісу Генпрокурора України чи Офісу президента України, де цьому самому французу демонструють гори готівки і розповідають, що його кровні гроші були вкрадені представниками вищої влади України.
Яка буде реакція француза (італійця, поляка, німця, etc.)? Особливо, коли він реально розуміє, що його країна завдяки фінансовим витратам на незрозумілу для нього війну суттєво збідніла і економить на власних громадянах. Це ж українцям на голови прилітають російські ракети, аж ніяк не французам. Зрештою, багато українців переймалося долею грузинів у 2008 році чи тих же афганців, де війна не вщухає століттями?
Отже, реальність у тому, що у наступному році грошей для України не буде. Це на фоні того, що вже зараз уряд заявив, що дефіцит військового бюджету становить 27 мільярдів доларів. Які взяти ніде. Врахуйте ще одне – не менш, ніж дві третини загального українського бюджету складають західні гроші. Тобто кожні дві гривні з трьох, які отримує пенсіонер, поліціянт, лікар і так далі – західні. І їх НЕ БУДЕ.
В такій ситуації кілька варіантів. Перший відразу відпадає – на результати виборів у Європі Україна вплинути не може. Тобто той факт, що грошей більше не буде, потрібно просто прийняти й у строк, який залишився – а залишилося вже менше року – терміново передивитися те, як і ким витрачаються вже наявні кошти та ті, які ще надійдуть.
Тут з усією очевидністю, яка, здається, вже доступна для розуміння навіть найзапеклішим прихильникам Зеленського, ясно – нинішня влада неспроможна змінити свій підхід до управління державою загалом і витратами державних коштів зокрема. Вони продовжують і далі красти так, наче завтра ніколи не настане. До того ж ця влада за роки свого правління довела ще один факт – стратегічне планування їм недоступне як поняття. Вони не можуть планувати щось бодай на місяць, про які там роки можна говорити?
Так що тема змін до підходу витрат залишків коштів також на цьому може бути закрита. Уже наступного року ми опинимося в ситуації, коли у державі не буде грошей не лише на війну, а й на закриття бодай найнагальніших соціальних потреб. Простіше кажучи, бюджетники залишаться без грошей, а це потягне за собою крах залишків економіки, яка трималася саме на західній допомозі.
Ще раз – чинна влада неспроможна щось змінити у цій ситуації. За нормальних розкладів висновок з цього також був би очевидний: владу потрібно міняти. Власне, це вже давно обговорюється як всередині країни, так і зовні. Але виникає одне велике «але» – війна, під час якої провести бодай подобу демократичних виборів неможливо.
До того ж Зеленський та ті, кого він привів до влади, розуміють, хай навіть і на рівні підсвідомості, що втрата влади для них означатиме в кращому випадку втрату активів, а в гіршому для декого – й власної голови. Буквально. Тому вони триматимуться за владу до кінця. Спалюючи у топці війни українців і тим самим продовжуючи власну агонію.
Російська владна верхівка, до речі, це також прекрасно розуміє. І, якщо багато оглядачів називають ситуацію, у яку потрапив Кремль, цугцвангом, то у такий самий цугцванг потрапила і Банкова. І обидві сторони будуть тягнути до кінця. Але чомусь закрадається чітке переконання, що Банкова впаде першою. Але впаде не сама, а під руїнами України, яка просто не витримає подвійного тиску – зі сторони росії та зі сторони власної влади.
На тому, зрозуміло, новітня історія України добіжить логічного кінця.
Чи є з цього вихід? Попри висновок, який напрошується – йдеться про військовий переворот – виходу таки нема. Оскільки в разі перевороту та фізичного усунення від влади тих людей, яких у ці крісла привів народ України у абсолютно демократичний спосіб, що було визнано всім цивілізованим світом, виникає питання легітимації тих осіб, які очолять країну.
Тут уже ніхто не насмілиться заперечити російським пропагандистам, які й так розганяють думку про «українську хунту» всіма доступними їм способами. Бо в разі перевороту саме так і буде. Біда не в тому, що росіяни отримають щедру поживу для своєї пропаганди. Біда в тому, що ніхто з цивілізованих країн не насмілиться співробітничати з людьми, які захоплять владу в Україні у недемократичний спосіб.
Додайте до цього той факт, що державний переворот, якщо такий відбудеться, додасть аргументів тим силам, які прийдуть у найближчому майбутньому до влади у ключових країнах-донорах України.
У сухому підсумку ми залишимося з проукраїнським (і це ще, до речі, також під питанням), але абсолютно нелегітимним урядом. Причому – нелегітимним як зовні, так і всередині країни. Який, до того ж, не зможе контролювати ситуацію у власній країні – як внаслідок очевидних фінансових проблем, так і внаслідок внутрішнього спротиву частини українського суспільства.
У такій ситуації Україна просто розпадеться на частини, які будуть блискавично поглинуті росією. Та, можливо, Польщею, Угорщиною й Румунією, з якими у нас також виникали перманентні територіальні спори й існують давні історичні претензії. Бажаю тим, хто виживе, опинитися саме на цих територіях. Бо всі інші живі будуть шалено заздрити мертвим.