У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №15436, який формально має «впорядкувати недержавну частину Музейного фонду України» та сприяти розвитку приватного колекціонування. Насправді запропонована модель може дати протилежний результат: посилити бюрократичний тиск, загнати ринок культурних цінностей у тінь і створити нові корупційні можливості. Законопроєкт зареєстрований 21 липня 2026 року та передбачає зміни до КУпАП і Закону «Про музеї та музейну справу».
Головна проблема — сама логіка регулювання. Замість того щоб розглядати приватного колекціонера як партнера держави у збереженні культурної спадщини, його фактично перетворюють на об’єкт постійного контролю. Держава отримує можливість вимагати експертизи, обліку, спеціальних умов зберігання, повторних перевірок. А в окремих випадках — застосовувати штрафи та порушувати питання про вилучення предметів.
І все це значною мірою залежатиме від висновку державного експерта. Саме експерт фактично визначатиме:
📌 чи має предмет музейне значення;
📌 чи повинен він бути включений до Музейного фонду;
📌 як саме власник зобов’язаний його зберігати;
📌 коли проводити повторну експертизу;
📌 чи є підстави для адміністративної відповідальності.
Коли посадова або уповноважена особа отримує настільки широкі оціночні повноваження без максимально чітких критеріїв — це класична передумова корупції. Один власник буде зацікавлений у тому, щоб його предмет не визнали музейною цінністю. Інший — у «м’яких» умовах зберігання. Третій — у відстроченні повторної перевірки.
Так виникає не система захисту культурної спадщини. А «ринок адміністративних рішень».
‼️ Арифметика, якої немає
Законопроєкт не дає переконливої відповіді на базові практичні питання. Скільки приватних колекцій існує в Україні? Скільки предметів потребуватимуть експертизи? Хто її проводитиме? Скільки це коштуватиме? Скільки потрібно експертів і років роботи?
Навіть середня нумізматична колекція може містити кілька тисяч монет. Професійна атрибуція, опис походження, стану збереження та експертне оформлення кожного предмета потребують часу.
Якщо йдеться про стародруки, ікони, рукописи, археологічні предмети або твори мистецтва, експертиза може тривати не години, а дні. Масова обов’язкова «музеєфікація» приватних колекцій потребуватиме величезної кількості підготовлених фахівців, цифрової інфраструктури, фінансування та адміністративного персоналу.
Водночас у пояснювальній записці стверджується, що реалізація ініціативи не вимагатиме додаткових витрат державного бюджету. Сам факт існування такої пояснювальної записки підтверджується парламентською карткою законопроєкту.
Це важко сприймати серйозно. Державний облік сотень тисяч потенційних культурних цінностей не може бути безкоштовним.
‼️ Ризик удару по приватній власності
Найнебезпечніша частина запропонованої концепції — можливість застосування конфіскаційних механізмів щодо археологічних предметів, які не були задекларовані у встановленому порядку. Тут виникає принципове питання пропорційності.
Людина могла отримати старовинний предмет у спадщину, придбати його десятки років тому або взагалі не усвідомлювати, що річ потенційно має музейне значення. Чи достатньо самого непроходження нової адміністративної процедури для позбавлення власності без компенсації?
Боротьба з незаконними розкопками та контрабандою необхідна. Але не можна автоматично прирівнювати власника родинної колекції до «чорного археолога».
Кримінальне походження предмета повинно доводитися. Законне володіння не може перетворюватися на порушення лише тому, що держава запровадила нову реєстраційну процедуру.
💯 Боротьба не з тим явищем
Проблема нелегальної археології в Україні справді існує. Однак масові перевірки приватних колекцій не замінять:
📌 охорони археологічних пам’яток;
📌 фінансування державних експедицій;
📌 роботи правоохоронних органів проти організованих каналів збуту;
📌 контролю за незаконним вивезенням культурних цінностей;
📌 розвитку реставрації, зберігання та музейної інфраструктури.
Механізми контролю за вивезенням культурних цінностей з України вже існують. Для законного експорту відповідних предметів необхідні експертиза та дозвільні документи.
💔 Закон про музеї намагаються перетворити на закон про контроль над власниками
Чинний Закон «Про музеї та музейну справу» був ухвалений ще 1995 року. Він справді морально і технологічно застарів та потребує системного оновлення.
Але замість комплексної реформи музейного законодавства пропонується точково розширити державний контроль над приватними власниками. Це концептуальна помилка.
Спочатку Україні потрібні зрозумілі сучасні правила:
📌 добровільної реєстрації приватних колекцій;
📌 гарантій недоторканності законно набутого майна;
📌 страхування і захисту колекцій;
📌 податкових стимулів для передачі предметів музеям;
📌 компенсації власникам у разі державного викупу;
📌 прозорої та конкурентної експертизи;
📌 повноцінного оскарження експертних висновків.
І лише після цього можна говорити про відповідальність.
⁉️ Що отримаємо у разі ухвалення
У нинішньому вигляді законопроєкт може не легалізувати приватні колекції. А остаточно сховати їх від держави.
Власники перестануть демонструвати предмети дослідникам, передавати їх на виставки, звертатися до музеїв та офіційних експертів. Ринок піде у закриті канали, а цінні артефакти — у тінь або за кордон.
Саме так зазвичай працює надмірне регулювання. Воно карає тих, хто готовий діяти відкрито, але майже не зачіпає професійний чорний ринок. І створює корупційні схеми.
Законопроєкт №15436 ще не став законом. Він лише зареєстрований і перебуває на початковій стадії парламентського розгляду. Тому зараз найкращий момент, щоб його відкликати або докорінно переписати.
‼️ Культурна спадщина потребує захисту. Але колекціонер, який десятиліттями купує, досліджує та зберігає історичні предмети, має бути союзником держави, а не підозрюваним за замовчуванням. Боротися потрібно з незаконними розкопками, крадіжками та контрабандою — не з самим правом людини володіти старовиною.