Хто контролює тих, хто має боротися з корупцією?

В Україні, схоже, створили унікальну модель боротьби з корупцією. НАБУ розслідує корупціонерів, СБУ перевіряє НАБУ, ДБР займається правоохоронцями, прокуратура наглядає за всіма. А корупціонери можуть не поспішати — поки силовики з’ясовують стосунки, у них з’являється додатковий час для роботи.

21 липня 2025 року СБУ, ДБР та Офіс генерального прокурора провели обшуки у 18 детективів НАБУ. Операція подавалася як боротьба з можливими порушеннями. Але замість остаточних відповідей суспільство отримало новий виток міжвідомчого конфлікту.

Тепер НАБУ розслідує можливе незаконне заволодіння грошима, вилученими під час тих обшуків. У матеріалах фігурують 25 400 доларів та 2 500 євро. Окремо перевіряються обставини залучення спецпідрозділу СБУ «Альфа» до проведення слідчих дій.

Виходить майже комічна ситуація, якби не була настільки дорогою для держави: прийшли перевіряти антикорупціонерів, а тепер самі опинилися в центрі розслідування щодо можливого привласнення вилучених коштів.

Така собі правоохоронна рулетка: сьогодні ти проводиш обшук, завтра твої дії перевіряють, післязавтра вже хтось перевіряє тих, хто перевіряв тебе. І так до нескінченності. Головне — не переплутати, хто цього тижня бореться з корупцією, а хто її супроводжує.

У листопаді 2026 року конфлікт отримав продовження. Під час слідчих дій у приміщеннях Офісу генерального прокурора були виявлені документи, які НАБУ та САП пов’язують із можливим плануванням незаконних слідчих заходів проти детективів Бюро. Ці обставини ще мають бути перевірені.

І тут виникає незручне запитання до керівництва всієї правоохоронної вертикалі: це взагалі боротьба зі злочинністю чи вже корпоративна війна за право самостійно визначати, кого можна розслідувати, а кого краще не чіпати?

Офіс генерального прокурора має забезпечувати законність. СБУ — захищати державу. ДБР — розслідувати злочини посадовців. НАБУ — викривати топкорупцію. Але враження таке, що деякі відомства настільки захопилися боротьбою одне з одним, що про початкові посадові обов’язки доводиться нагадувати окремо.

Особливо цікаво, що все це відбувається в країні, яка воює, збирає гроші на дрони, шукає фінансування для армії та вимагає від міжнародних партнерів підтримки. Зате всередині держави знаходяться ресурси, люди й час для масштабних силових розбірок між структурами, які утримуються коштом того самого суспільства.
У нас уже є НАБУ, САП, ДБР, СБУ, прокуратура та десятки контрольних механізмів. А ось відповідальність за зловживання владою чомусь досі залишається найдефіцитнішим державним ресурсом.

І не потрібно прикриватися гучними словами про державну безпеку. Якщо обшук законний — покажіть підстави. Якщо гроші вилучені — покажіть їхній облік і місце зберігання. Якщо посадовець перевищив повноваження — нехай відповідає незалежно від погонів і кабінету.

Бо правоохоронна система, у якій кожен контролює кожного, але ніхто не відповідає за результат, — це не антикорупційна вертикаль. Це бюрократичний абонемент на безкарність.

І найкращий подарунок для корупціонера — навіть не відсутність контролю. Це ситуація, коли контролери настільки зайняті взаємним знищенням, що на самого корупціонера вже просто не вистачає часу.

Україні потрібні не правоохоронні клани з власними правилами гри. Україні потрібен закон, який однаково працює і для тих, хто краде, і для тих, хто повинен їх ловити.

НАСПРАВДІ БЕЗ ПРИКРАС — називаємо речі своїми іменами. Навіть коли комусь це дуже не подобається.