Тут «прогрєсівная общєствєнность» вкрай збудилася після заяви однієї «пєвіци ртом», яка сміла порівняти Україну з концтабором. І давай її поливати брудом і кричати, що – ні, Україна це взірцева демократія, ту все по закону, інституції працюють, а концтабір – це у сусідів, а не у нас.
Власне, щодо концтабору, то – так, це явне перебільшення. Але, якщо вже в заголовок винесена тюремна термінологія, то можна її використати і для характеристики сучасної України. Якщо сусідня держава – це табір особливого режиму, то наша – табір «первоходів». З усіма витікаючими: там все тримають жорстокі «пахани-рецидивісти», а у нас – «баклани і шестірки», які дорвалися до ролі паханів. І мріють перетворитися на авторитетів по типу сусідів. З цього й випливає все те, що твориться в Україні.
Добре, облишмо тюремні порівняння і перейдімо до суворих реалій. І розглянемо два ніяк начебто не пов’язаних між собою факти. Перший – санкції РНБО щодо – ні, не Порошенка. Хоча вони були знаковими. Щодо куди скромнішого персонажа – Борислава Берези. Це – пікова, так би мовити, точка. Другий – протилежна пікова точка: недавня історія, коли Державна прикордонна служба оштрафувала людину за незаконний перетин кордону на відстані трьох з половиною кілометрів від того кордону. З українського боку, звісно.
Ці дві історії з усією яскравістю демонструють рівень правосвідомості сучасної української держави. В останньому випадку історія була наступна. Військовозобов’язаний чоловік з чинною відстрочкою поїхав на лікування на Закарпаття. У нього були при собі всі документи: підтвердження відстрочки, підтвердження факту лікування, проживання у санаторії та квитки на зворотну дорогу. Попри це, патруль ДПСУ (зона прикордонна), склав щодо нього протокол про незаконний перетин кордону України. Хоча, як уже зазначалося, чоловік перебував за три з половиною кілометри від лінії кордону. Але протокол склали, постанову про порушення винесли.
Абсурд? Звісно, абсурд. Але – це реалії сучасної України. Так, «порушник» потім цей протокол оскаржив у суді. Але якби незаконний перетин кордону криміналізували, як це нещодавно пропонували «слуги»? Сидів би цей «порушник» зараз у СІЗО і чекав передачок від родичів.
Втім, яка різниця, криміналізоване це діяння чи ні. Факт полягає в тому, що громадянина України, якому Конституція гарантує вільне пересування, притягують до відповідальності за не просто не вчинене правопорушення, а за правопорушення, яке апріорі він не міг вчинити в тій точці ні за яких обставин.
До чого тут Береза? А до того, що після 2019 року, зрозумівши очевидне безсилля української правоохоронної системи у якості механізму політичної розправи з опонентами, нова влада знайшла їй чудовий замінник – позасудові репресії у вигляд санкцій РНБО.
Першим в «роздачу», звісно, потрапив Порошенко. А потім Зеленський явно відчув смак і дієвість такого механізму. І найяскравішим прикладом є не Порошенко і навіть не Береза. А нещодавня резонансна ДТП у Києві, внаслідок якої президент зробив наступне: «Говорили з Ігорем Клименком: найближчим часом відбудеться РНБО по ситуації, яка, на жаль, є на українських дорогах… Треба посилювати відповідальність тих, хто систематично порушує правила на дорозі і зневажає життя. І потрібні не косметичні зміни до правил і відповідальності, а дієві кроки».
Шановний «гарант Конституції» або не розуміє, або забув, як саме розподіляється влада в Україні. З яких пір у нас РНБО підмінила собою законодавчу владу, якою, згідно Конституції, є Верховна Рада України, у якій, нагадаємо, президентська партія має більшість? Якщо Зеленському дуже хочеться «дієвих кроків» щодо відповідальності за порушення ПДР, то саме ВР має внести відповідні зміни як до Кримінального кодексу в цій частині, так і до Кодексу про адміністративні правопорушення. Більш того – президент може особисто виступити із такою законодавчою ініціативою.
А у РНБО для цього немає ні повноважень, ні механізмів. Зате є інше – абсолютна керованість у ручному режимі. Яка дозволяє за бажанням її голови, яким є президент, накладати санкції на всіх, хто йому не сподобався. Що дозволяє їй заміняти собою ще одну владу – судову.
Ну добре, давайте зупинимося на Березі, якому нещодавно «впаяли прєвєнтівку» у вигляді тих самих санкцій. Якщо відкрити закон «Про санкції», то в ньому написано наступне:
«Підставою для застосування санкцій також є вчинення іноземною державою, іноземною юридичною особою, юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземцем, особою без громадянства, а також суб’єктами, які здійснюють терористичну діяльність, дій, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої».
У пункті 1, до якого відсилає цитована частина третя статті 3 «Підстави та принципи застосування санкцій», говориться наступне:
«дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб’єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод».
Отже, як бачимо, підстави застосування санкцій до громадян України є досить сумнівними. Але можна погодитися, що Борислав Береза (як, до речі, і Петро Порошенко, з якого все почалося) є «іншим суб’єктом, який створює реальні або потенційні загрози». І тому щодо громадян України таки можна застосовувати санкції.
Але тут же виникає очевидне питання: а чим підтверджується факт «створення реальних або потенційних загроз»? У прихильників нинішнього президента і ненависників його критиків цей факт підтверджується просто – «так всі знають!».
Однак «всі знають» у юридичній площині доказом бути не може. Принаймні, у правовій державі. Має бути вирок суду. У якому має бути вказано, чим саме створюються оті «реальні або потенційні» загрози. Ми його бачили?
Відповіді це запитання не потребує. Не знаю, як там щодо Берези – чи є кримінальні провадження, чи ні – але щодо Порошенка таких проваджень кілька. Але – і це надзвичайно важливо – жодного обвинувального вироку в цих справах немає. А, згідно тої ж Конституції (стаття 62) «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину… доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».
То на яких підставах Березі і Порошенку «прилетіли» санкції? Чим доведено факт «створення загроз»? «Хотєлками» Гаранта?
До речі, ось цитата із КК СРСР 1922 року, а саме з тої самої статті 58, пункт18:
«Вигадка і поширення в контрреволюційних цілях хибних чуток чи неперевірених відомостей, які можуть викликати громадську паніку, порушити недовіру до влади чи дискредитувати її — позбавлення волі терміном щонайменше шість місяців. При недоведеності контрреволюційності зазначених дій, міра соціального захисту міг бути знижено до примусових робіт терміном до трьох місяців».
Прочитайте уважно останнє речення. А потім перечитайте попередній абзац. Щоправда, комуністи були куди гуманнішими, але в чому принципова різниця?
Якщо хтось думає, що викладене вище – черговий панегірик в адресу п’ятого президента, то він глибоко помиляється. Це можна було б назвати спробою захистити себе від держави, але справа це в сучасних реаліях абсолютно безнадійна. Бо правові механізми держави вже давно не працюють. Вони підмінені доцільністю і симулякрами на кшталт РНБО і ТЦК. Тому все, викладене вище і нижче – просто черговий «глас волаючого» в правовій пустелі сучасної України.
Власне, й так звані «правоохоронні органи» України вже давно перетворилися на своєрідні організовані злочинні угруповання, або, точніше, конгломерати ОЗУ, які під вивіскою правоохоронної діяльності давно вирішують власні питання. Щоб у цьому впевнитися, достатньо зазирнути до декларацій їх співробітників. Не кажучи вже про перманентні скандали з публічним вилученням коробок та мішків з готівкою у чільних «правоохоронців». На яких, до речі, Гарант чомусь після цього не поспішає накладати санкції.
«ОЗУ СБУ», «ОЗУ НПУ», «ОЗУ ОГПУ», «ОЗУ ДБР», «ОЗУ НАБУ» «ОЗУ ТЦК»… Дико звучить? Звісно, дико. Але по факту – де беруться елітні квартири в Марбельї та на Печерську, суперкари, криптовалюти, золоті зливки, лантухи (буквально!) з готівкою та все те, що працівники цих органів вписують в декларації і те, що нам інколи демонструють на відео затримань тих, хто вчасно «недозаніс»? Це що – результати законної діяльності цих правоохоронних органів?
Втім, повернімося до «порушника кордону», якого оштрафували прикордонники. Якщо хтось думає, що це ексцес, то це якраз помилка. Ексцес те, що вказаному громадянину якимось чудом вдалося оскаржити ту абсолютно безглузду постанову в українському суді.
На жаль, статистики щодо справ про адміністративні правопорушення немає, але зате є статистика щодо кримінальних справ. Так от, середній відсоток виправдальних вироків по кримінальних справах в Україні коливається в межах нижче статистичної похибки – 0,307%.
Якщо хто не зрозумів, то на пальцях: у разі, не приведи Боже, відкриття кримінальної справи щодо пересічного українця і невдачі щодо «вирішення питання» на етапі слідства (а для когось цей механізм є секретом?), шанси потрапити до буцегарні становлять 99,7%. Це і є ота сама «незалежність» судової системи про яку нам полюбляють торочити теоретики і політики.
Справедливості ради варто зазначити, що такий відсоток – не заслуга виключно влади «слуг» – він у цих межах коливається, принаймні, від часів пізнього Кучми. І зміна персон у владних кріслах на нього практично не впливає.
Але по факту, якщо не забули, то у 2019 році нам обіцяли, зокрема, і таке: «ми з вами скинемо стару політичну еліту з теплого трону та побудуємо справжню Країну Мрії, в якій не буде корупції та тотальних наказів, вбивств та тотальної прихованої диктатури!».
Ну як – збудували? В дечому можна погодитися – прихованої диктатури дійсно нема. Вона вже давно цілком відкрита, її ніхто не приховує. А якщо хто не згоден, то не потрібні навіть правоохоронні органи і довга морока з кримінальними справами, судами, яким заважають якісь ненормальні правозахисники та преса, белькочучи щось про «свободу та права людини».
Для неугодних вже давно є коротший і куди ефективніший шлях: бусифікація і штурмовий підрозділ. Зі зрозумілими наслідками. Чи в нас такого немає, це «російська ІПСО»? І, якщо вже зайшла мова про бусифікацію – а на яких, власне, підставах, Збройні сили України перетворилися на орган, який отримав право затримувати громадян України? А органи ТЦК і СП – на катівні?
Що, це теж неправда? Тоді пред’явіть претензії Лубінцю, який нахабно бреше, розповідаючи про той жах, що твориться в застінках ТЦК. Втім, тема ця широка, залишмо її.
Суть в тому, що все це – цеглинки однієї будови. Яка називається «Конституція на паузі». Нагадати, хто сказав цю фразу? Нагадати, з чого почалася «пауза»? Ні, не з війни і не з санкцій щодо неугодних. З абсолютно неконституційного розпуску Верховної Ради в 2019 році. Судова влада промовчала, «наймудріший в світі нарід» не лише проковтнув, а, навпаки, – рукоплескав рішенню новообраного «Гаранта».
Все інше – наслідки. Якщо хтось досі не зрозумів, як співвідносяться санкції щодо «клятого бариги, якого треба розстрілять» та штраф щодо того дядька, який потрапив на очі явно неадекватному прикордонному патрулю, то можу нагадати лише слова, які приписують Емілю Ґуставу Фрідріху Мартіну Німеллеру:
«Спочатку вони прийшли за євреями.
Я мовчав, я не був євреєм.Потім вони прийшли за комуністами.
Я мовчав, я не був комуністом.Потім вони прийшли за профспілковими працівниками.
Я мовчав, я не був профспілковим працівником.Потім вони прийшли за мною.
І не залишилося нікого, хто міг би допомогти мені».
Проведіть аналогію. Але ми в же тій ситуації, коли «не залишилося нікого, хто міг би допомогти мені». Спочатку вони прийшли за Порошенком. Потім прийшли за Березою. Потім прийшли за тими, хто не захотів ділитися. Ми мовчали. А потім прийшли за нами. Або прийдуть. Хто нам допоможе?
Так що, повертаючись до слів згаданої співачки – так, поки що тут не концтабір. Поки що тут табір полегшеного режиму. Але «шестірки», яких соціальна катапульта завдяки вибору трьох чвертей населення винесла в «пахани», явно намагаються перетворити цей табір на зону посиленого режиму. З пожиттєвим правом для себе бути тут «смотрящімі».
Може, досить заходитись у псевдопатріотичному екстазі і пора подивитися суворим реаліям в обличчя? І спробувати щось зробити, поки не пізно? Хоча, як на скромний погляд автора, точка неповернення вже пройдена. Ні, не в травні 2019-го. Національна катастрофа відбулася 21 липня 2019 року, коли українці своїми власними руками легітимізували право президента витирати ноги об Конституцію. Все інше – наслідки.
І так – запитайте себе: хто наступний потрапить під цей каток правового «бєспрєдєлу»? І спробуйте дати чесну відповідь. І потім не дивуйтесь – «та за що»? За те саме, за що. З чим і вітаю.