Історія маленької італійської громади Тріора в Лігурії виглядає майже неймовірною для українського читача. У місті, де проживає близько 400 людей, мер уже вісім років не отримує зарплату. Массимо Ді Фаціо після обрання у 2018 році добровільно відмовився від муніципальної винагороди — приблизно 1700 євро на місяць. Його аргумент був простий: ці гроші потрібні громаді більше, ніж особисто йому.
Це не був одноразовий політичний жест. Після переобрання він продовжив діяти за тим самим принципом. Ді Фаціо не є типовим професійним політиком. Він підприємець, людина, яка з молодості працювала, а до Тріори переїхала не заради політичної кар’єри, а заради життя в конкретній громаді. У місті, де мерія має лише трьох працівників, мер часто виконує не тільки адміністративну, а й практичну роботу — займається поточними проблемами, ремонтом, організаційними питаннями.
Але головне в цій історії — не сам факт відмови від зарплати. Головне — результат. За кілька років маленька Тріора змогла залучити понад 20 мільйонів євро інвестицій на дороги, відновлення будівель та розвиток території. Для такої громади це величезний ресурс.
Тепер порівняймо з українською реальністю. В Україні проблема довіри до влади давно вийшла за межі питання зарплат чиновників. Головне питання — чи сприймає посадовець владу як службу громаді, чи як можливість отримати привілеї.
Українці роками бачать ситуації, коли чиновники пояснюють високі доходи «відповідальністю посади», отримують премії та надбавки, демонструють рівень життя, який часто не відповідає реальним доходам, тоді як громади живуть в умовах війни, зруйнованої інфраструктури та постійного пошуку коштів на базові потреби.
Безумовно, Україна та маленька італійська громада — це різні реалії. Українські мери сьогодні працюють в умовах війни: під обстрілами, з величезними проблемами відновлення, евакуації, безпеки людей та критичної інфраструктури.
Але саме тому цей приклад важливий. Мова не про те, що українські чиновники мають працювати без зарплати. Це був би популізм. Професійна влада повинна отримувати гідну оплату, інакше держава створює додаткові корупційні ризики. Мова про інше — про ставлення до посади.
В Італії виникла парадоксальна ситуація: мер хотів не отримати додаткові гроші, а повернути їх своїй громаді. Але бюрократична система не дозволила йому цього зробити.