Нещодавно з’явилася публікація новозеландського хіміка Орсона Веджвуда, у якій він стверджує: структура ДНК настільки складна й інформаційно організована, що її походження неможливо переконливо пояснити простим набором випадкових хімічних реакцій.
ДНК — це не просто складна молекула. Це система зберігання та передачі інформації. Чотири основи — A, T, G і C — утворюють послідовності, які використовуються клітиною для створення білків і керування величезною кількістю процесів.
Веджвуд звертає увагу на своєрідну проблему «курки та яйця» сучасної біохімії. ДНК потрібна для виробництва білків. А білки потрібні для копіювання та обслуговування ДНК.
Тож виникає фундаментальне питання: що з’явилося першим? Якщо для функціонування генетичної системи вже потрібна складна система зчитування, копіювання та синтезу, то пояснити появу всієї конструкції однією випадковою подією справді неможливо.
Але саме тут стаття робить занадто великий стрибок. Із твердження «ми поки що точно не знаємо, як виникла перша система, здатна до самовідтворення» автоматично не випливає «отже, її створив розумний творець». Це принципова різниця.
Але є ще цікавіший момент Наука справді не має повної відповіді на питання про походження першого життя. Однак вона не стоїть на місці.
Одна з найсерйозніших ідей — гіпотеза «світу РНК». РНК цікава тим, що здатна одночасно зберігати інформацію та виконувати каталітичні функції. Тобто на певному етапі одна молекулярна система могла виконувати обидві ролі, які сьогодні розділені між ДНК і білками. І це вже не просто філософія.
Дослідники створюють експериментальні системи, у яких РНК може копіювати функціональну РНК, після чого її варіанти проходять через послідовні цикли відбору та еволюції. Це не означає, що в лабораторії «створили життя». Але це показує, що деякі механізми спадковості та еволюції можуть працювати на рівні РНК навіть без сучасної ДНК-білкової системи.
І водночас залишається величезна проблема: як виникла сама перша система, здатна до спадковості та еволюції? Ось тут наука справді стикається з межею сучасного знання. Навіть прихильники гіпотези світу РНК визнають існування невирішених питань — зокрема походження першого реплікатора та формування генетичного коду.
І ось тут починається справжня філософія. Можна сказати: «Якщо природний механізм поки що не знайдений, можливо, за появою життя стояв розум». Це філософськи можлива позиція. Але наукове твердження потребує більшого. Потрібно показати механізм або ознаки, які дозволяють відрізнити дію розумного творця від ще невідомого природного процесу.
Саме цього наразі немає. Але й протилежне твердження — «наука вже повністю пояснила походження життя» — також було б неправдою. Ми досить добре розуміємо, як працює життя після того, як воно вже виникло. А ось перехід: хімія → самовідтворювальна система → спадковість → еволюція → перша клітина досі залишається однією з найбільших невирішених проблем науки.
Тож, можливо, саме тому історія з Веджвудом заслуговує на увагу. Вона змушує поставити незручне для всіх сторін питання: якщо ДНК справді є біологічним інформаційним кодом, чи достатньо відомих нам законів хімії, щоб пояснити появу першого коду — чи за цим стоїть принцип, якого ми поки просто не розуміємо?
Сьогодні чесна відповідь науки звучить набагато скромніше, ніж сенсаційний заголовок: ми поки що не знаємо. І це, мабуть, набагато цікавіше, ніж готова відповідь.