43,8% — результат AfD на виборах у Саксонії-Ангальт. 39 із 83 місць у земельному парламенті. Формальної більшості немає, але партія стала найсильнішою політичною силою землі. У 2021 році вона мала 20,8%.
Питання вже не в тому, як називати AfD — «ультраправою», «популістською» чи «радикальною». Питання в тому, чому традиційні партії втратили здатність переконувати значну частину суспільства.
AfD не створила міграційні проблеми, економічні труднощі, дорогі енергоносії, проблеми промисловості, дефіцит житла чи недовіру до інституцій. Але саме на цих проблемах вона будує свою політичну пропозицію.
І тут починається проблема європейського центру. Від суспільства вимагають довіри до системи, але дедалі складніше пояснити, чому ця система працює саме так.
У міграційній політиці вимоги жорсткішого контролю кордонів легко оголошуються радикальними, поки аналогічні заходи не починають запроваджувати самі уряди. В енергетиці та промисловості роками говорять про стратегічні реформи й зелений перехід. Але коли частина промисловості втрачає конкурентоспроможність, виникає просте питання: хто платить за цю трансформацію і що отримує натомість?
Критика AfD необхідна. Її позиції щодо міграції, ЄС, НАТО, України та Росії мають оцінюватися так само жорстко, як і політика будь-якої іншої партії. Але критика AfD не звільняє її конкурентів від відповідальності за власні рішення.
Показовою є й історія Аліси Вайдель. Вона — одна з лідерок AfD, живе з партнеркою Сарою Боссард, яка народилася на Шрі-Ланці; у них двоє дітей. Водночас AfD виступала проти легалізації одностатевого шлюбу та спільного усиновлення одностатевими парами.
Її приватне життя — її справа. Але політична суперечність очевидна: правила, які партія пропонує суспільству, мають бути послідовними, а не залежати від того, хто саме їх застосовує. І це проблема далеко не лише AfD.
Європейська політика дедалі частіше працює за принципом: для своїх — контекст, для чужих — ярлик. Помилка влади стає «складним рішенням», помилка опозиції — загрозою демократії. Жорсткіша міграційна політика уряду — відповідальність, така сама вимога правої партії — радикалізм.
Саме ця непослідовність створює простір для популістів. 43,8% не доводять, що AfD права. Але вони показують, що старі політичні рецепти дедалі гірше працюють. Це вже не лише німецька проблема. Праві та націонал-консервативні сили посилюються в різних країнах Європи.
Можна будувати паркани навколо AfD. Але паркан не вирішує проблем, які стоять за ним. Міграція, ціни, житло, безпека, промисловість, енергетика, демографія та недовіра до інституцій нікуди не зникнуть лише тому, що незручні питання ставлять «не ті» політики.
Тому 43,8% — не привід аплодувати AfD. Це привід для європейського центру подивитися в дзеркало й запитати: якщо партія, яку ви вважаєте неприйнятною, отримує майже половину голосів, можливо, проблема вже не тільки в ній? Можливо, дзеркало нарешті показало саму Європу.