Україна поступово входить у нову політичну реальність, у якій офіційні державні рішення дедалі частіше спочатку з’являються у вигляді заяв, постів і коментарів, а вже потім — у вигляді юридичних документів.
Якщо кадрове рішення щодо Головнокомандувача вже публічно підтверджують Президент, посадовці та самі учасники процесу, але відповідний указ ще не оприлюднений, виникає цілком логічне питання. Коли саме це рішення набуло законної сили?
У правовій державі відповідь має бути очевидною. Не після пресрелізу. Не після поста у Facebook чи Telegram. І навіть не після заяви Президента. А після належного юридичного оформлення.
Проблема набагато ширша за конкретне кадрове рішення. Якщо суспільство звикає до того, що процедура перестає мати значення, то завтра так само можна буде пояснити будь-яке рішення — від призначення уряду до зміни керівників силових структур. Закон починає виконувати роль формальності, яку можна оформити пізніше, коли політичне рішення вже реалізоване.
Не менш небезпечним виглядає й інший сигнал. Складається враження, що влада дедалі більше орієнтується на інформаційний ефект і реакцію активної частини суспільства, ніж на бездоганне дотримання державних процедур. Якщо це справді так, то виникає питання: де проходить межа між демократичною реакцією на суспільний запит і управлінням державою під тиском інформаційних кампаній?
Ще більш тривожним є те, що в публічному просторі майже ніхто не говорить про правовий бік питання. Дискусія зводиться до того, хто переміг і хто програв, тоді як головне питання залишається без відповіді: чи працюють однакові правила для всіх, навіть у воєнний час?
Війна не скасовує Конституцію і не робить закон другорядним. Навпаки, саме в період війни держава найбільше потребує довіри до своїх інститутів. А довіра починається там, де влада не лише ухвалює рішення, а й бездоганно дотримується процедури їхнього оформлення.
Інакше виникає небезпечний прецедент: спочатку — політичне рішення, потім — інформаційна кампанія, і лише після цього, якщо взагалі потрібно, — юридичне оформлення. Для демократичної держави така послідовність має стати винятком, а не новою нормою.