Заява президента США Дональда Трампа про угоду щодо українських корисних копалин знову актуалізувала питання, яке виходить далеко за межі політики.
«Україна має багаті поклади рідкісноземельних елементів. Ми підписали контракт на їх видобуток і можемо приїхати в будь-який час та забрати все, що захочемо. Це вигідна угода.»
Саме після цих слів у суспільстві закономірно виникло питання: чи могла українська влада взагалі укладати домовленості щодо того, що їй юридично не належить?
⁉️ Про яку угоду йдеться?
30 квітня 2025 року Україна та США підписали Угоду про створення Американсько-Українського інвестиційного фонду відбудови. Документ передбачає створення спільного інвестиційного механізму, який фінансуватиметься, зокрема, за рахунок частини майбутніх доходів від нових ліцензій на видобуток природних ресурсів.
У тексті угоди йдеться про партнерство, спільний фонд та інвестиції у відбудову України, а не про передачу права власності на надра США. Однак політичні заяви про можливість «приїхати і забрати все, що захочемо» неминуче породжують питання щодо реального змісту домовленостей та меж повноважень української влади.
⁉️ Що говорить Конституція?
Відповідь міститься у статті 13 Конституції України:
«Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси… є об’єктами права власності Українського народу.»
Це одна з базових норм українського конституційного ладу. Конституція не визначає власником надр державу. Не визначає власником Кабінет Міністрів. Не визначає власником Президента. Єдиним власником надр є Український народ.
Органи державної влади лише здійснюють права власника від імені народу і лише в межах повноважень, визначених Конституцією. Аналогічний принцип закріплений і в Кодексі України про надра, який встановлює, що надра є виключною власністю Українського народу та можуть лише надаватися у користування відповідно до закону.
Саме тут виникає головне юридичне питання. Українська влада безумовно має право:
🔻 укладати міжнародні договори;
🔻 видавати спеціальні дозволи;
🔻 залучати інвесторів;
🔻 створювати інвестиційні фонди.
Але чи має вона право взяти на себе довгострокові міжнародні зобов’язання щодо майбутніх доходів від використання природних ресурсів, власником яких є не держава, а народ? Це питання значно ширше за політичну дискусію. Це питання конституційного права.
⁉️ Чого досі не знає українське суспільство?
Попри офіційне оприлюднення рамкової угоди, значна частина практичних механізмів її реалізації міститься в документах щодо функціонування інвестиційного фонду, а не лише в самому міжурядовому договорі. Експерти звертали увагу, що саме ці механізми визначатимуть практичний розподіл повноважень і фінансових потоків.
Саме тому суспільство має право отримати відповіді на принципові питання:
🔻 Чи проводилася повноцінна конституційно-правова експертиза угоди?
🔻 Чи аналізувалася її відповідність статті 13 Конституції?
🔻 Чи були оприлюднені всі документи, що регулюють роботу інвестиційного фонду?
🔻 Чи розглядалося питання звернення до Конституційного Суду?
Питання не до США. Питання — до української влади. Сполучені Штати діють виключно у власних національних інтересах. Це нормально.
Будь-яка американська адміністрація намагатиметься отримати максимально вигідні умови для своїх інвесторів і платників податків. Але українська влада має зовсім інший обов’язок. Вона повинна насамперед захищати інтереси Українського народу, який відповідно до Конституції є єдиним власником надр.
Саме тому головне питання сьогодні звучить не так, як його формулює Дональд Трамп. Головне питання значно простіше: Чи може будь-яка влада брати на себе міжнародні зобов’язання щодо майна, власником якого Конституція визначає не державу, а Український народ?
Відповідь на це питання має бути не політичною. Вона має бути конституційною.