За понад чотири роки повномасштабної війни Туреччина стала одним із небагатьох партнерів, який зміг зберегти діалог і з Києвом, і з москвою. Саме це робить Анкару важливим учасником дипломатичних процесів, коли йдеться про гуманітарні домовленості, обміни військовополоненими, безпеку судноплавства або пошук механізмів деескалації.
Для України така роль Туреччини має практичну цінність. Анкара не визнає російську окупацію Криму, підтримує територіальну цілісність України, розвиває оборонне співробітництво та залишається одним із ключових партнерів у Чорноморському регіоні. Водночас вона зберігає робочі відносини з росією, що дозволяє підтримувати канали зв’язку навіть тоді, коли альтернативні майже повністю відсутні.
Однак посередництво не означає нейтралітет у питаннях міжнародного права. Для України будь-які переговори можуть мати перспективу лише за умови поваги до її суверенітету, територіальної цілісності та права самостійно визначати власне майбутнє.
На тлі тривалої війни дедалі очевидніше, що дипломатія не замінює військову підтримку, а доповнює її. Саме тому для Києва важливо не лише зберігати підтримку союзників, а й мати партнерів, здатних підтримувати діалог у найскладніші моменти.
У цьому контексті Туреччина залишається одним із найважливіших дипломатичних гравців регіону. А її посередницькі зусилля можуть відіграти важливу роль тоді, коли для цього з’являться необхідні політичні передумови.