Сейм Польщі вчора, 17 липня, одноголосно ухвалив резолюцію до 83-х роковин Волинської трагедії. У документі польські депутати вшанували пам’ять загиблих, закликали продовжувати пошук останків, ексгумації та гідне поховання жертв.
Окремо в резолюції висловлено вдячність українцям, які, ризикуючи власним життям, рятували польських сусідів. Водночас польська сторона зберегла свою принципову оцінку подій, поклавши відповідальність за масові вбивства цивільного населення на українські націоналістичні формування.
МЗС України заявило, що взяло рішення Сейму до відома. Та закликало Варшаву до рівноправного й конструктивного діалогу, заснованого на взаємній повазі до історичної пам’яті обох народів.
У Києві наголосили: складні сторінки минулого мають досліджувати професійні історики, а не використовувати політики для поглиблення сучасних суперечностей. І це сьогодні головна проблема.
Для Польщі Волинь — не периферійна історична тема, а складова національної пам’яті та внутрішньої політики. Для України односторонні формулювання, які не враховують українських жертв і ширшого контексту польсько-українського конфлікту, сприймаються як спроба нав’язати лише одну версію минулого.
Ситуацію додатково ускладнює те, що частина польських політиків уже намагається пов’язувати історичні питання з майбутнім членством України в ЄС. Так минуле поступово перетворюється на інструмент політичного тиску.
Водночас існує і простір для діалогу. Україна погоджується на пошукові роботи та ексгумації, відкриває архіви й демонструє готовність працювати з історичними джерелами. Польща, зі свого боку, визнає подвиг українців, які рятували поляків.
Але справжнє примирення можливе лише за однієї умови. Пам’ять про одних жертв не повинна означати замовчування інших.
Москва зацікавлена в тому, щоб історичний конфлікт остаточно зруйнував стратегічне партнерство Києва і Варшави. Тому обом країнам доведеться навчитися одночасно говорити правду про минуле і не втрачати спільного майбутнього.