Рішення французького апеляційного суду, яке фактично повернуло Марін Ле Пен у президентську кампанію, стало однією з найважливіших політичних подій Європи цього року. Ще кілька місяців тому вважалося, що ультраправий табір готуватиме до виборів нового лідера — Жордана Барделлу. Тепер головною фігурою знову стає Ле Пен.
На перший погляд це виглядає як посилення позицій ультраправих. Але ситуація значно складніша.
Ле Пен залишається найвідомішим політиком свого політичного табору. Вона тричі виходила до фіналу президентських виборів, має впізнаваність, сформований електорат і досвід загальнонаціональної кампанії. Однак саме цей досвід має і зворотний бік.
За роки політичної боротьби Марін Ле Пен стала одним із найбільш поляризуючих політиків Франції. Для значної частини виборців голосування у другому турі традиційно перетворюється не на підтримку її опонента, а на голосування проти Ле Пен. Саме так працював так званий «республіканський фронт», який вже тричі не дозволяв їй стати президентом.
Жордан Барделла виглядав інакше. Молодший, менш конфліктний і без багаторічного політичного шлейфу, він міг запропонувати виборцям відчуття оновлення. Саме тому багато французьких політологів вважали, що Барделла мав навіть більше шансів розширити підтримку ультраправих у другому турі.
Втім, робити висновок, що повернення Ле Пен автоматично послаблює її партію, було б помилкою. За останні кілька років змінилася не лише сама Ле Пен — змінилася Франція.
Тема міграції, безпеки, вартості життя, енергетичної кризи та розчарування традиційними політичними елітами зробила те, що ще десять років тому здавалося майже неможливим: партія «Національне об’єднання» перестала сприйматися як виключно протестна сила. Для дедалі більшої кількості французів вона стала одним із реальних претендентів на владу.
Саме тому нинішні соціологічні опитування вже не нагадують ситуацію виборів 2017 чи 2022 років. Якщо тоді другий тур майже гарантовано завершувався мобілізацією всіх політичних сил проти Ле Пен, то сьогодні її перевага над окремими потенційними суперниками вже перебуває в межах статистичної рівноваги або навіть схиляється на її користь.
Іншими словами, головна інтрига майбутніх виборів полягає вже не лише в тому, хто представлятиме ультраправих. Значно важливіше питання — чи зберіг французький «республіканський фронт» свою колишню силу.
Для України ця історія має практичне значення. Франція залишається одним із ключових партнерів Києва у військовій, дипломатичній та фінансовій підтримці. Будь-яка зміна політичного курсу Парижа неминуче впливатиме не лише на внутрішню політику Франції, а й на позицію всієї Європейського Союзу щодо війни росії проти України.
Поки що Марін Ле Пен не демонструє тієї відкритої симпатії до кремля, яку їй закидали десять років тому. Після початку повномасштабної війни її риторика стала значно обережнішою.
Водночас вона продовжує виступати за пріоритет внутрішніх французьких інтересів, обережніше ставиться до подальшого поглиблення військової підтримки України та критично оцінює окремі інтеграційні процеси в ЄС. Саме тому президентські вибори у Франції у 2027 році можуть стати одними з найважливіших для всієї Європи.
Повернення Ле Пен не означає її гарантованої перемоги. Але воно означає інше: вперше за багато років питання приходу ультраправих до влади у Франції вже не виглядає політичною фантастикою. І від відповіді французьких виборців залежатиме не лише майбутнє самої Франції, а й баланс сил у Європі та подальша підтримка України.