Історія з командиром 155-ї окремої механізованої бригади Сергієм Лучановим виходить далеко за межі кримінального провадження. Вона вже стала тестом на те, чи здатна українська держава однаково жорстко реагувати на тяжкі злочини незалежно від посад, звань та заслуг.
Суд відправив комбрига під варту на два місяці без права внесення застави. Сам він своєї вини не визнає.
За версією слідства, наприкінці червня група військовослужбовців викрала двох братів із Київської області, кілька днів незаконно утримувала їх на території військової частини, а згодом чоловіків було вбито. Прокуратура стверджує, що злочин мав приховати сам факт викрадення.
Захист із цими обвинуваченнями (звісно ж) не погоджується. Якщо ці факти знайдуть підтвердження в суді, йтиметься не про окремий дисциплінарний інцидент, а про один із найгучніших злочинів за участю військового командування від початку повномасштабної війни.
Не менш важливим є й інше питання — персональна відповідальність. Українське суспільство вже неодноразово бачило ситуації, коли основний тягар покарання лягав на безпосередніх виконавців. Тоді як організатори або ті, хто віддавав накази, уникали суворої відповідальності.
Саме тому нинішній процес перебуває під такою пильною увагою. Водночас робити остаточні висновки зарано. Суд ще має дослідити всі докази, допитати свідків і дати оцінку кожному епізоду. До набрання вироком законної сили всі фігуранти користуються презумпцією невинуватості.
Від результату цієї справи залежатиме не лише доля її учасників. Вона покаже, чи працює в Україні, українському війську принцип невідворотності покарання однаково для всіх — від рядового військовослужбовця до командира бригади.