Поки Україна щодня втрачає людей, міста й пам’ятки культури під російськими ударами, розгортається ще одна історія втрат — уже без вибухів і ракет. Йдеться про музейні колекції, які під приводом їхнього порятунку були вивезені за кордон.
Історія з експонатами Львівського історичного музею, що нині перебувають на виставці в Польщі, оголила проблему, про яку українська влада воліла не говорити. Виявляється, частина предметів уже стала об’єктом юридичних претензій. І тепер існує ризик, що окремі експонати можуть не повернутися до України.
Спадкоємці князівського роду Любомирських звернулися до суду з вимогою заборонити повернення до України двох картин зі Львівського історичного музею — «Портрета Роксолани» XVI століття та «Портрета юнака» Алоїза Рейхана. До завершення розгляду справи вони вимагають залишити полотна на території Польщі.
Найтривожнішим є не сам факт претензій. А те, що вони були абсолютно прогнозованими. Представники спадкоємців вже багато років працюють над поверненням спадщини Любомирських і вважають, що ці твори мають залишитися в Польщі як частина польської культурної спадщини.
🤷♂️ Про ці ризики знали десятиліттями
Претензії польських спадкоємців щодо окремих музейних предметів зі Львова виникли не після початку повномасштабної війни. Вони існують багато років. Про них знали історики. Про них знали музейники. Про них знали юристи, які займаються реституцією культурних цінностей.
Тож якщо про проблему знали всі фахівці, виникає закономірне питання. Хто ухвалив рішення передати саме ці експонати саме до Польщі? Саме до тієї країни, де потенційні позивачі мають найбільше можливостей для юридичних дій.
Це вже не випадковість. Це питання якості державного управління.
⁉️ Хто аналізував юридичні ризики?
Перед вивезенням музейних цінностей повинні оцінюватися не лише ризики ракетних ударів. Повинен проводитися і повний правовий аудит. Чи був він?
Якщо відповідь негативна — це може свідчити про серйозний прорахунок. Якщо відповідь позитивна — суспільство має право побачити ці документи. Поки що їх ніхто не показав.
⁉️ Чому саме Польща?
Європа велика. Чому обрали юрисдикцію, де історичні суперечки навколо львівських колекцій тривають десятиліттями? Поки відповідей немає. А там, де влада мовчить, неминуче виникають підозри.
Водночас станом на сьогодні немає публічних доказів того, що рішення ухвалювалися в чиїхось приватних інтересах або що існувала змова. Такі твердження потребують доказів, а не припущень. Але відсутність доказів змови не означає відсутність відповідальності за можливі управлінські помилки.
‼️ Евакуація не звільняє від відповідальності
Безумовно, українські музеї опинилися перед безпрецедентною загрозою. Росія свідомо знищує українську культурну спадщину. Тому рішення про тимчасове вивезення частини колекцій саме по собі не можна назвати помилковим.
Помилкою може бути інше. Якщо, рятуючи експонати від російських ракет, держава не врахувала юридичних наслідків їхнього перебування за кордоном. У такому разі країна ризикує втратити свою спадщину вже не через війну, а через власну недбалість.
‼️ Держава повинна відповісти
Сьогодні суспільство має отримати чіткі відповіді.
📌Хто ухвалював рішення про передачу саме цих експонатів?
📌Які міжнародні юридичні гарантії були отримані?
📌Чи проводилася незалежна правова експертиза?
📌Хто нестиме відповідальність, якщо хоча б один експонат не повернеться до України?
Це не музейна суперечка. Це питання національної безпеки. Бо культурна спадщина — це така сама частина державного суверенітету, як територія, архіви чи державні символи.
І якщо сьогодні держава не здатна прозоро пояснити свої рішення, завтра українці матимуть повне право запитати. Чи справді музейні скарби вивозили, щоб урятувати їх від російських бомб? Чи мала місце корупційна змова — або навіть зрада національних інтересів?