Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський виступив за створення постійного «Європейського легіону», у якому після завершення війни могли б служити українські ветерани з бойовим досвідом. Про це він заявив в інтерв’ю грецькому виданню Kathimerini.
Логіка польського міністра проста: Євросоюзу потрібна глибша військова інтеграція і власні постійні сили, а не декларації про наміри. За його задумом, до «Європейського легіону» можна було б набирати досвідчених військових з європейських країн, і серед них українців, які пройшли війну. При цьому формування не має ставати альтернативою НАТО чи дублювати його структури. Сікорський формулює це як потребу в сильнішій європейській опорі всередині сильнішого Альянсу, де інтереси сторін доповнюють одні одних, а не суперечать.
Сполучені Штати, за його словами, залишаються важливою частиною колективної оборони Європи, але європейські країни мають брати на себе більше відповідальності за безпеку континенту і бути здатними самостійно реагувати на воєнні та гібридні загрози. Америка й далі даватиме технології та розвідувальні можливості, а от основну важку роботу на землі, вважає Сікорський, доведеться виконувати європейцям.
Перелік гібридних загроз, який він наводить, читається як зведення з фронту, тільки без лінії зіткнення: диверсії, дезінформація, спроби вбивств і атаки безпілотників з боку росії. У тому ж інтерв’ю Сікорський перераховує підпали за гроші в різних європейських державах, спроби диверсій на залізниці та залети ворожих дронів у повітряний простір країн ЄС, і додає, що кремль веде проти Європи війну без танків, розколюючи суспільства зсередини і намагаючись пересварити поляків з українцями.
Ідею «Європейського легіону» Сікорський просуває не вперше. Ще в січні 2026 року він говорив про створення постійного європейського формування як про альтернативу нереалістичній, на його думку, ідеї єдиної армії ЄС. Тоді він так і подавав це: легіон реальніший за федеративну європейську армію. Йшлося про можливість почати з бригади.
Нове в цій пропозиції одне, але суттєве: цього разу міністр окремо вказав на українських ветеранів як на потенційне джерело підготовлених кадрів після завершення війни.
І ось тут варто пригадати, чим закінчилася попередня легіонерська ініціатива того самого Сікорського. У липні 2024 року він оголосив у Вашингтоні про формування в Польщі першої української бригади з добровольців, посилаючись на майже мільйон українців обох статей у країні і на кілька тисяч тих, хто нібито вже зареєструвався, і обіцяв, що Польща дасть їм навчання та спорядження, а після ротації вони зможуть повернутися назад. Згодом з’ясувалося, що жодної офіційної реєстрації на той момент не існувало, а вже в жовтні 2024-го міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш констатував: охочих надто мало, бригаду на кілька тисяч людей сформувати не вдалося.
Різниця між тим проєктом і нинішнім принципова. Тоді Європа розраховувала на українців, які виїхали від війни. Тепер вона придивляється до тих, хто у цій війні вижив. Це зовсім інший людський матеріал, і Сікорський чудово розуміє його цінність. Про це саме говорить і колишній посол США в Україні Роман Попадюк: сьогодні Україна має найбільшу та найдосвідченішу армію Європи, випробувану в боях і критично важливу для майбутньої архітектури безпеки континенту.
Отже, питання, яке в цій новині не поставлене, але напрошується само. Найдорожчий ресурс, який Україна матиме після війни, це не зерно, не IT і навіть не земля. Це люди, які вміють воювати проти росії і роблять це краще за будь-яку армію Європи. Європа готова взяти цей ресурс уже готовим, не заплативши тієї ціни, яку за нього заплатила Україна.
Чиєю буде присяга легіонерів, хто ними командуватиме, за чий бюджет вони житимуть, які пенсії і які гарантії отримають родини, з якої країни надходитиме наказ і хто відповідатиме, якщо цей наказ виявиться політично незручним для Києва. І головне: скільки з цих людей знадобиться самій Україні, коли доведеться одночасно тримати оборону, відбудовувати країну і навчати нове покоління військових.
Ідея легіону не є ворожою. Українець у формі європейського з’єднання це найсильніший аргумент на користь того, що безпека континенту і безпека України нерозривні, і Сікорський тут послідовніший за більшість своїх колег. Але між гарною ідеєю і кадровим пилососом для чужої оборони відстань невелика, і вимірюється вона деталями, яких у Kathimerini поки що немає.
Поки Європа обговорює, з кого набирати легіон, армія, про яку йдеться, тримає фронт.