Михайло Федоров вийшов з публічною заявою про необхідність проведення виборів, напередодні заговорили про політичний проєкт довкола Олі Полякової, а президент Зеленський раптом з’явився на публіці в Івано-Франківську. Чи не сам президент дав старт передвиборчим перегонам, розповів Олег Чеславський в прямому ефірі на каналі Віктора Коренівського.
- Чому саме тепер?
- Полякова шукає шпарину
- Штанга проти футболу
- Поїзд уже рушив
- Той самий велосипед
- Меморандум, який нічим не закінчився
- Країна в смартфоні, яка залишилася на папері
- Дві ліві ноги
- Він не вийшов до тих, хто вийшов за нього
- Хмельницький на велосипеді
- Запиту не було, був інсайд
- Мережі, куплені наперед
- Немає соросят, є фрілансери
Чому саме тепер?
«Для когось інформація про вибори — несподіванка, для мене — ні», —
каже Олег Чеславський. Подивіться на ситуацію на фронті тверезо: кардинально змінити її вже ніхто не може. Навіть удари, які росія зараз завдає по Україні балістикою, фактично не впливають ані на політичну ситуацію в Україні, ані на політичну рішучість наших лідерів у перемовинах. Ракета перестала бути аргументом.
У путіна становище дуже погане, бо в нього немає грошей на війну. Він вижимає останні копійки, олігархи вже навіть були готові заплатити. Яким чином він ці гроші з них вибив, я не знаю, але питання це не вирішує. Криза надто велика, і росія не може з нею зробити нічого.
В Україні теж не все добре складається. Ми все бачимо і все розуміємо, тож не будемо переказувати одне одному очевидне. Але саме там, де всім усе очевидно, і починають працювати ті, хто вміє на цьому заробляти.
Полякова шукає шпарину
Розхитувати ситуацію взялися люди рівня Полякової. Заяви про те, що Україна це концтабір, що в нас немає ані свободи слова, ані свободи думки, ані свободи дій, це один з варіантів знайти шпарину в тілі нашого суспільства й розширити її. Показати, що цінності, за які ми нібито боремося, не збігаються з методами, якими держава сьогодні залучає людей до війська.
Полякова на цій тематиці спекулювала. Як будь-який артист і як більшість наших спортсменів, вона не бачить нічого поганого в тому, щоб ручкатися й обійматися з російськими спортсменами або з людьми, які відверто висловлюють антиукраїнські погляди. З одного боку, чужу політичну позицію вони поважають і нічого проти неї не мають. З іншого, вони нібито існують поза політикою: можна їздити на фестивалі, аби не до росії, можна пройтися з людиною антиукраїнських поглядів або з такою, яка цю тему взагалі не хоче піднімати.
Насправді політизованість у мистецтві й спорті не про політику, вона про свідомість людей. Ми ж не можемо висловити свої думки якось інакше, ніж власною поведінкою, точніше не можемо їх інакше підтвердити. Можна заявляти про прихильність українським традиціям та ідеалам, а потім спокійно випивати в барі з російським виконавцем. Одне з другим не збігається. Отже, десь хтось бреше.
У цю пастку вона й попалася, після чого пішла в атаку пояснювати. Політичним проєктом це точно не було, хоча в нас уже почали описувати ту знамениту картинку з велосипедом і булавою. Це просто факап і чергова одіозність, на якій вона, власне, і заробляє піар-капітал. Вона з тих людей, про яких революціонери казали, що вбивати їх не можна: таксистів, ще когось і артистів також.
Її думка не має жодної ваги. Але в нас медійна присутність нібито додає людині розуму й політичної ваги, тому її й почали розгойдувати. Зрозуміло хто, зрозуміло навіщо. Її тусовка ніколи не була відверто проукраїнською, ми це теж розуміємо. Вона шукає аудиторію, використовуючи політичні мотиви, і може заявити будь-яку позицію, вишукуючи чи то скандального піару, чи то патріотичного. Для неї це робота. Сьогодні вона каже зовсім інше, і це знову невідверто. Вона грає. Найголовніше в будь-якому акторі, щоб він був переконливим, але ніколи не був тим, кого грає. Вона не живе тими думками, які висловлює, а можливо, взагалі їх не має.
І таку людину в нас можна висувати навіть у президенти. Я в цій країні вірю, що Полякова має всі шанси піти на президента і що люди її підтримають. Бо в нас не розуміють, що обирати треба розумних, а не красивих. Якщо людина класно говорить зі сцени, то вона потужна і за неї треба голосувати. А якщо говорити не вміє, зате може зробити, написати, прорахувати, вибудувати стратегію, то вона незрозуміла. Як за неї голосувати, якщо вона не може довести масам, що знає, що робити, і знає це не просто так?
Штанга проти футболу
Тепер про Івано-Франківськ, з якого, на моє переконання, усе й почалося.
На задньому фоні в нас постійно йдуть закулісні перемовини. Хтось про щось домовляється, за участю або без участі наших можновладців. І хоча всі розуміють, що єдиний, хто не хоче припиняти війну і не йде на перемовини, це Путін, перемовини з Росією тривають. Кілька потужних гравців з російського політичного бомонду вже висловили свої наміри війну все ж таки закінчити. Вони бачать, що вона невигідна, що вона нікому вже не допомагає ані розбагатіти, ані прославитися, і що припинення відкриває можливості для нових економічних проєктів. Ніякого пафосу й патріотизму: люди просто вважають, що на цьому проєкті більше не заробляють і його час закривати. Це виключно про заробіток.
І є думка, яка долетіла до нас невідомо якими горобцями та іншими крилатими створіннями, що найближчим часом політичний процес у нас усе ж таки розпочнеться. Поява президента в Івано-Франківську була спробою Володимира Зеленського або його політтехнологів перевірити, як українська громадськість відреагує на нього саме в такій поставі. Поставу помітили багато політологів, але не всі одразу зрозуміли, про що йдеться.
Я вже публікував пост про те, як Путін грає в футбол на сцені, а в нас Зеленський віджимає штангу. Я натякнув, що цей вид спорту ми знаємо, але ніхто не вгадав, що це за вид спорту. Ніхто не зрозумів, що в нас із росією фактично одна політтехнологічна школа і ми рухаємося до перемоги однаковими кроками. Тому Івано-Франківськ був або тестом, або, як я вважаю, початком кампанії Зеленського, його власного ходу до президентських виборів.
Поїзд уже рушив
Коли поїзд рушив, у нього починають заскакувати.
Пан Золкін пішов до лав ЗСУ. Хтось вважає, що це через запитання від певних спецслужб, а я вважаю, що це спроба заскочити у вагон, щоб потім казати: вибачайте, як це я не був в армії, дивіться, останній місяць, чи два, чи три, але я був. У потяг він зайшов.
Політтехнологи у Федорова класні й потужні, і його вони теж у цей потяг посадили. Конструкція фахова: у своїй промові він фактично натякає, що необхідно проводити вибори. Суспільство ще спить, усі домовилися, що вибори тільки після війни і зараз нічого робити не можна. І тут виходить революціонер Федоров, який вивів мільйони на вулиці, і каже, що вибори треба проводити. Через два-три місяці вибори проводять, і всі кажуть: це особисто завдяки йому вони стали можливими, якби він цього не сказав, виборів би не було.
Зроблено чудово. Федоров узагалі став дуже крутим актором. Він відіграє все, що йому кажуть, у тій тональності й на тих нотах, які потрібні. Дуже переконливо, мені навіть подобається його акторська майстерність. Вона зараз, можливо, на рівні пана Зеленського, хоча в кіно він не знімався.
Той самий велосипед
Тут працює ще одна схема. У нас доволі помітна косність, і в суспільстві, і в політичних технологіях, і навіть у військових: ми ніколи не шукаємо нових шляхів вирішення питання, якщо вже є кейс, який показав ефективність.
Останній найефективніший кейс проведення людини без бекграунду в політику це «Слуга народу» з Голобородьком. Людина проти всіх, яка не називала прізвищ і не казала, що йдемо проти Порошенка. Вона казала: проти корупції. І люди це підтримали. Ніхто не голосував проти Порошенка чи за Зеленського, взагалі цього не було. Кейс виявився переможним.
Тому я вважаю, що політтехнологи, які працюють з Федоровим, мають відношення до того серіалу. Вони обізнані з результатами, розуміють, як вимірюється шлях до мети і як поширювати меседжі. І вони намагаються повторити успіх. Усе, що сьогодні говорить Федоров, це калька з пана Голобородька. Той самий велосипед, та сама булава і те саме «зараз ми цю корупцію будемо хитати».
Про корупцію він, чесно кажучи, знає дуже добре.
Меморандум, який нічим не закінчився
Мені дорікають у коментарях, що він підписав меморандум з НАБУ і з 2023 року нібито з ним співпрацює. Тільки ця співпраця не призвела до жодної справи, яку НАБУ сьогодні мало б проти корупціонерів тієї сфери, в якій перебував пан Федоров. Де проходить межа, за якою людина створює умови, підписує меморандуми, а результатів немає?
Ми пам’ятаємо скандал про 600 мільйонів, який просто потонув у медійних бульбашках. Його немає, результатів немає, ніхто не відповів, ніхто не сидить, ніхто нічого не каже. Я вже мовчу про непідтверджену інформацію, якої в інтернетах достатньо: про мільйонні закупівлі дронів, про те, скільки їх залишилося на складах або було списано, про те, чому підвищили розхід дронів.
На початку війни за кожен дрон відрубали голову, не дай Боже промазав або витратив більше. Зараз дозволяють відправляти три, чотири, п’ять дронів на добивання одного ворога. Чому такий обсяг віддається на те, на чому раніше економили? Це моє припущення, я не можу стверджувати, що воно вірне, але, можливо, комусь просто треба цих дронів більше закуповувати і продавати.
До пана Федорова взагалі дуже багато питань по самій системі його роботи. Будь-яке міністерство це законодавчі акти, порядки, моніторинг, аналітика. Саме те, чим він фактично не займався.
Країна в смартфоні, яка залишилася на папері
У нас був держпроєкт «Дія», що стартував як країна в смартфоні. Хтось узагалі пам’ятає, що таке країна в смартфоні? Сьогодні, напевно, вже мало хто назве й того, хто очолює Мінцифри. А тоді довкола нього був ареол: щось найпередовіше, західні партнери в нас це копіюють, Україна демонструє майбутнє світу.
Я можу пояснити, куди все поділося. Я був не те щоб у самому проєкті, я займався близьким проєктом. Від того проєкту до «Дії» не дійшло нічого. Те, що нам заявляли як електронну демократію, коли люди будуть залучені до прийняття рішень або принаймні до їх обговорення, не відбулося. Країна в смартфоні так і залишилася на папері.
А з’явилася «Дія». Проєкт дійсно класний, зі своїми перевагами. Але головна його мета й головний результат у тому, що він зберіг ті самі старовинні неуніфіковані реєстри, які в нашій державі дуже складні, і зробив до них доступ, зберігши фактично ту корупційну мережу, яка витрачала шалені гроші на їх підтримку й утримання.
Чи потрібна «Дія», чи необхідна, я не знаю. Певні речі в ній справді зручніші за черги, які ми відстоювали за деякими документами, це беззаперечно. Так само беззаперечно й те, що критерію країни в смартфоні вона не відповідає. Ми заходили в один проєкт, а вийшли з іншим. Скільки витрачено грошей, скільки витрачено грошей донорів, узагалі невідомо.
А наступного дня після перепризначення пана Федорова в нас відбулася непомітна революція. Потужне державне підприємство «Дія», яким фактично керував міністр, раптом вирішили перетворити на акціонерне товариство, тобто фактично зробити недержавним. Як це відбулося? Чому? Хто став цими акціонерами? Чи проводилися акціонерні збори? Жодного пояснення досі немає. Чи можна це називати корупцією, чи можна вважати, що пан Федоров, перейшовши на нову посаду, захотів зберегти контроль над своїм головним продуктом? Напевно, можна. Питань дуже багато, а ними ніхто не займався: щойно ми піднімали цю тему, вона дуже швидко в медіа тушилася й випадала.
Можливо, тому, що свою фаховість пан Федоров засвідчував саме як класний сммник із шикарним ботнетом. Досі можна знайти в інтернеті переписку з паном Шефіром, де він розповідає, скільки грошей витрачено на ботнет і яким чином здобувалися показники. Ця інформація існує останні сім років. Як вона живе в інформаційному та правовому вакуумі, я чесно не розумію. Сім років щось було, і це не заважало правоохоронним органам до неї дійти. Або, навпаки, заважало. І сьогодні заважає.
А після цього виїжджати на коні боротьби з корупцією. Для мене це смішно. І спроба стати новим Голобородьком смішна теж. Ідея повторити чийсь успіх класна, але чи спрацює вона сьогодні? Люди після спроби 2019 року трішечки незадоволені. Я особисто дуже незадоволений тим, що склалося в країні. Монополізація влади це дуже погано.
Дві ліві ноги
Тепер про причину самого конфлікту. За моїми інсайдами, Федоров захотів стати ще й Сирським. Очоливши Міністерство оборони, він фактично сказав: а навіщо нам головнокомандувач, якщо я буду і Сирським теж. Йому тихо відмовили: хлопче, все добре, в тебе класний шматок нашого бюджету, займайся, роботи вистачить. А він каже: я не можу, я не впливаю на події в армії.
Людина без військового бекграунду, яка не розуміє нічого у військовому фаху, заходить і каже, що очолить це міністерство, бо в неї є команда й люди. Я вважаю це безглуздям і несенітницею. Фактично півроку він вимагав усунення Сирського і заходження себе на цю посаду. Знову ж таки, це за моїми інсайдами та чутками.
Йому просто пояснили, що так працювати не буде. За натівськими стандартами ці дві посади рознесено: керівник армії не може бути тим, хто розподіляє фінанси, а той, хто розподіляє фінанси, не повинен керувати армією. Це два фахові спеціалісти, кожен на своїй справі. Як права і ліва нога. Помінятися місцями вони не можуть, і краще не буде, якщо в тебе дві ліві. Людина біжить, коли має ліву й праву. Розуміти це Федоров відмовився, і його усунули лише заради того, щоб організм працював далі.
Він не вийшов до тих, хто вийшов за нього
А далі почалося найцікавіше. У Федорова дуже класні відносини з паном Зеленським, і він для нього справді багато зробив. Використовуючи ці дружні відносини, він намагався просто вичавити посаду. І при тому лишався на двох стільцях: тиснув на Зеленського і водночас казав, що не може бути з тими людьми, які проти нього.
Він зробив фатальну помилку, коли не вийшов до людей, які його підтримали. Це політична катастрофа. Коли будь-яка людина, навіть мала людина, виходить в одиночний пікет, стає на вулиці з твоїм прізвищем і каже, що готова за тебе стояти й страждати, а ти відповідаєш: ні, ні, я не з цими людьми, це катастрофа. Це людина, яка не розуміє, що таке лідер. Як він може говорити про команду, коли не підтримує тих, хто підтримує його?
Лідер це той, хто йде попереду команди і веде її за собою. А те, що ми бачимо, не лідер. Це директор підприємства, який сидить у кабінеті, а довкола нього десятки секретарів і помічників бігають, роздають доручення, ворушаться, щось роблять. Але це не лідер політичної сили. Яка може бути довіра до людини, яка боїться підтримати тих, хто підтримує її? Цю катастрофу він спровокував сам, своїм бажанням і залишитися в гарних відносинах з владою, і водночас шантажувати її вулицею.
Хмельницький на велосипеді
У чаті ефіру пролунав влучний коментар: людина на велосипеді з булавою символічно відтворює образ Хмельницького на коні. Саме так. І якщо згадати, що та людина на коні призвела до розвалу найпотужнішої європейської країни, а це спричинило занепад і України, і потім Польщі, символіки тут аж забагато. У нас Хмельницький національний герой. Я, наприклад, так не вважаю.
Ми постійно опиняємося на роздоріжжі. І треба не просто йти за почуттям, за бажанням, за серцем, інколи треба включати голову й розуміти, до яких наслідків це все призведе. Справа Хмельницького жива. Сьогодні багато хто вважає, що треба йти на Банкову й підпалювати, що треба писати гидоти в інтернеті. Я вважаю це безглуздим і неправильним. До переобрання президент є частиною нашої волі, і висловлюватися треба чемно, бо, ображаючи його особисто, ти ображаєш волю людей, скільки б їх там не було. Думка є, висловлювання є, будь ласка, це треба робити. Але робити грамотно, відповідаючи за кожне своє слово.
Був у чаті й другий коментар: у підсвідомості держава це ворог, і треба, щоб хтось її розвалив. Таке сприйняття існує, і воно теж товар.
Запиту не було, був інсайд
Чи не склалася історія з паном Федоровим випадково, чи не зійшлися просто суспільний запит і обставини? Запиту точно не було.
А чому саме зараз, поясню. Після поїздки пана Зеленського до Івано-Франківська були заміри. Люди отримали доступ до цієї статистики й побачили шпарину: можливо, в Зеленського не такі гарні рейтинги. І, можливо, до них перейшли інсайди стосовно термінів, у які ті вибори мають відбутися. Вони побачили, що заявити про себе треба саме сьогодні, поки всі інші цієї інформації ще не знають.
Це була спекуляція. Саме тому Федоров і заявив, що вибори треба проводити зараз, хоча до цього і він, і пан Стерненко були повними адептами того, що ніяких виборів до кінця війни. Вони розпочали цю програму, щоб потім казати: це ми спровокували появу питання виборів, до нас воно не піднімалося. Насправді вони просто використали інсайд, який у них теж є.
Мережі, куплені наперед
Кристалізація інших політичних проєктів довкола якихось осіб теж буде, і робота там ведеться потужно й давно. Я вважаю, що вже років зо два туди вводяться гроші. Більшість політичних сил мають напрацювання на лінії вогню, і є гравці з достатньо великими мережами, готові до виборів будь-якого масштабу.
Інше питання, що ці гроші, на мою думку, витрачені даремно. Формування осередків було дуже нефаховим, або ж більшість цих місць просто розпродували замість того, щоб шукати людей, які мають стати справжніми лідерами, за якими підуть. Це може стати помилкою для багатьох структур, які намагатимуться перемогти на цих виборах.
Але напрацювання є. Зараз підтягують навіть партії з непрохідними балами й непрохідними людьми: вони вже отримали бюджети, щось намагаються робити, щось напрацьовують. Бо цей інсайд не в однієї людини, всі бачать, що відбувається, маркер є. Так що скоро вибори, це факт.
Готуватися заздалегідь правильно. Інше питання, коли виходить фальстарт: ти сформував мережу осередків по всій країні, вибори не відбулися, і тобі два роки доводиться знаходити гроші, щоб мережа не розпалася, щоб зібрані люди не пішли в іншу політичну структуру й узагалі не відмовилися від ідеї. Тобто ті, хто спровокував створення таких осередків, дуже підставили своїх спонсорів. Бо вибори й політика це великі гроші.
Федоров тут не остання людина в країні щодо медійної та інформаційної присутності. Він добре розуміється на тому, чому саме зараз треба закладати саме такі меседжі. Смішно тільки те, що він намагається створити косплей Зеленського, і це прямо кидається в око.
Немає соросят, є фрілансери
Було й питання від глядача: чи не є все, що відбувається з Федоровим, лише поверненням впливу й доступу до бюджету для антикорупціонерів і соросят?
Я й сам іноді люблю це слово. Але сьогодні в нас немає ані соросят, ані глобалісят, ані інших вигаданих ят. Немає структури. Є фахові інформаційні менеджери й фахові спеціалісти з багатьох питань, і об’єднувалися вони не навколо особистості, а навколо певних проєктів, які мали гроші, фінансувалися й утримували цих людей. Мережі соросят немає, давайте будемо чесними.
Коли ЦПК воює з тими, хто по суті належить до тієї самої політичної сили, і коли обидві сторони мають відношення до одних і тих самих людей, які все це формували, то це не війна між соросятами. Це два потужних економічних, комерційних проєкти.
Так само і зараз. Це фрілансери, люди в пошуку більшої копійки. Коли їх фрахтують на певну роботу, вони починають працювати. Політичних амбіцій там немає, патріотизму немає, бажання щось створити чи зруйнувати немає. Вони використовують і патріотичну риторику, і антикорупційну, але справа одна: є мета і є гроші, які треба відробити.
Давайте дивитися на це так і розуміти, що політики там немає. Немає ані України, ані українських інтересів. А коли ми кажемо про українські інтереси, давайте казати про українські гроші. Де там українські гроші? От і все.