Повідомлення Bloomberg про конфлікт між президентом Володимиром Зеленським та головою Національного банку України Андрієм Пишним — це не просто чергові кадрові чутки. Це сигнал про можливе загострення боротьби за те, хто визначатиме економічний курс країни під час війни.
За інформацією джерел Bloomberg, у президента накопичилося невдоволення політикою НБУ: Пишного вважають надто близьким до Міжнародного валютного фонду, а Національний банк — недостатньо активним у підтримці економіки. Окремі претензії стосуються жорсткої монетарної політики та публічної активності голови регулятора.
Але за цими формулюваннями ховається набагато серйозніше питання: хто сьогодні має право визначати економічні правила в Україні — політична влада чи незалежний центральний банк? Економіка війни чи економіка МВФ?
Офіс президента фактично ставить питання, яке хвилює багатьох українців і бізнес: чи достатньо НБУ робить для реального сектору економіки? Підприємства скаржаться на дорогі кредити, складний доступ до фінансування та обмежені можливості для розвитку. В умовах війни економіка потребує не лише стабільної гривні, а й інвестицій, виробництва, робочих місць.
Проте позиція НБУ полягає в іншому: головне завдання центрального банку — не стимулювати економіку будь-якою ціною, а не допустити фінансової дестабілізації, неконтрольованої інфляції та втрати довіри до гривні. І саме тут виникає конфлікт інтересів.
Політики думають про соціальні настрої, вибори та швидкі результати. Центральний банк має думати про довгострокові наслідки, навіть якщо його рішення непопулярні.
Найбільша загроза для України — не персональний конфлікт Зеленського та Пишного. Проблема в тому, що будь-які спроби політичного впливу на Національний банк можуть стати небезпечним сигналом для міжнародних партнерів.
Україна сьогодні залежить від зовнішнього фінансування. Довіра МВФ, Світового банку та інших донорів значною мірою базується на тому, що ключові інституції залишаються незалежними. Якщо виникне враження, що НБУ змушують ухвалювати рішення під політичним тиском, це може вдарити не лише по репутації регулятора, а й по фінансовій стабільності держави.
Втім, захищати незалежність Нацбанку — не означає забороняти критику. Український бізнес має право вимагати відповіді: чи достатньо ефективно працюють механізми підтримки економіки? Чи не стала боротьба з інфляцією самоціллю? Чи бачить НБУ реальні проблеми підприємців, які працюють під час війни?
Центральний банк не може існувати у відриві від економічної реальності країни. Стабільна гривня важлива. Але без розвитку виробництва, без кредитування та економічного зростання стабільність може перетворитися лише на заморожування проблем.
Ситуація навколо Пишного показує ще одну проблему української державної системи: слабкість інституцій часто замінюється боротьбою між окремими центрами впливу. Замість відкритої дискусії про економічну стратегію країна отримує витік інформації через міжнародні медіа та чутки про можливі кадрові зміни.
Це виглядає не як професійна економічна дискусія, а як боротьба за політичний контроль над фінансовою політикою. Україні сьогодні потрібен сильний президент, сильний уряд і незалежний Національний банк. Але незалежність не повинна означати недоторканність від критики.
НБУ має пояснювати свої рішення суспільству, а влада — не перетворювати економічну політику на інструмент політичного управління. Бо головний ризик для України зараз — не лише війна. Головний ризик — коли стратегічні рішення держави починають залежати від боротьби між політичними інтересами, а не від професійного економічного аналізу.