Рівно 400 років тому, 12 листопада 1623 року, натовп православних фундаменталістів у білоруському Вітебську жорстоко вбив Архієпископа Полоцького Ecclesia Ruthena unita / Руської унійної Церкви, засновника Ордену Василіян владику Йосафата Кунцевича герба Ружа.
Відтоді – в “кращих традиціях” того, що зараз зветься віктімблеймінґом – православні сторіччями звинувачують священномученика Йосафата у всіх смертних гріхах. Проте немає жодних сумнівів, що так зване “вітебське повстання” було інспіроване православними “конкурентами”. А безпосередніми підбурювачами кривавого злочину стали самопроголошений “архієпископ полоцький” Мелетій Смотрицький (як то кажуть, нічого особистого, джаст бізнес) та майбутній “митрополит київський” Сильвестр Косів (на той час 23-річний “чернець” у першого “на побігеньках”).
До 1632 року православна церква у Речі Посполитій була поза законом. Очевидно, що Мелетій Смотрицький добре розумів, чим займається, і до чого це зрештою призвело. Вже через 2 роки після трагедії, у 1625-му, він несподівано покаявся. І також став “уніатом”.
На прохання УГКЦ, Василіянського Чину у Литві, Громади українців Вільнюса та інших культурних і політичних діячів Сейм Литви оголосив 2023 рік роком св. Йосафата Кунцевича – як апостола єдності Литви, України, Польщі та Білорусі. На жаль, ані за вітебську розправу 1623-го, ані за не менш зухвале та жорстоке вбивство у 1618 році унійного ігумена київського Видубицького монастиря Антонія Грековича православна церква досі не покаялася…
Ілюстрація: Юзеф Зіммлер. Мученицька смерть святого Йосафата Кунцевича (близько 1861).
© Олекса ПРАВДИЧ