Навроцький: борець з УПА та скандал навколо Grand Hotel

Кароль Навроцький побудував політичну кар’єру на захисті польської історичної пам’яті та жорсткій риториці щодо України. У питаннях УПА та Волині він не визнає напівтонів і вимагає однозначних оцінок. Але тепер увага прикута до його власного минулого.

У травні 2025 року, напередодні другого туру президентських виборів, польське видання Onet опублікувало розслідування про роботу Навроцького охоронцем у престижному Grand Hotel у Сопоті. Джерела видання стверджували, що він допомагав постояльцям знаходити секс-працівниць. Навроцький відкинув звинувачення та подав позов проти видавця.

27 жовтня 2026 року в Окружному суді Варшави заслухали колишню співробітницю готелю Наташу Гелдон. За її словами, вона бачила, як Навроцький супроводжував чоловіка та жінку на поверхи для гостей, хоча це не входило до звичайних обов’язків охорони. Пізніше, стверджує свідок, він пояснив, що на цьому можна заробити.

Ці свідчення ще не доводять, що Навроцький займався звідництвом. Остаточну оцінку має дати суд. Проте звинувачення, оприлюднені під час президентської кампанії, знову опинилися в центрі уваги — і тепер президенту доведеться відстоювати свою репутацію в судовому процесі.

Глава МЗС Польщі Радослав Сікорський відреагував саркастичним запитанням про те, яке слово точніше описує ймовірну діяльність Навроцького: «сутенер», «звідник» чи «альфонс». Прихильники президента відповіли образами на адресу міністра. Замість обговорення суті справи польська політика знову загрузла у взаємних нападках.

Та головне запитання залишається відкритим: що насправді відбувалося в Grand Hotel?

Навроцький має право захищатися від звинувачень і вимагати їх спростування. Але президентська посада не повинна бути щитом від журналістських розслідувань, а політичні симпатії — підставою ігнорувати незручні факти.

Іронія ситуації очевидна: політик, який зробив історичні суперечки одним із головних інструментів своєї політичної боротьби, тепер змушений пояснювати обставини власного минулого.

Борець за історичну правду має бути готовим до того, що запитання поставлять і йому самому. А чим завершиться ця історія — має визначити не політична перепалка, а докази, досліджені судом.