За перші шість місяців 2026 року з України виїхало на 244,3 тисячі громадян більше, ніж повернулося. Рік тому показник був майже таким самим — близько 251 тисячі.
Так, це статистика перетинів кордону, а не кількість людей, які остаточно емігрували. А величезний червневий розрив у 210,9 тисячі частково може пояснюватися початком сезону відпусток. Але за цими цифрами також ховається основна проблема.
Україна четвертий рік поспіль живе в умовах демографічної катастрофи. А зрозумілої державної відповіді на питання «як повернути людей?» суспільство досі практично не бачить.
Просто закликати українців повернутися — недостатньо. Куди повертатися сім’ї, якщо один із батьків уже знайшов роботу в ЄС, дитина ходить до європейської школи, сім’я отримала медичне страхування, орендувала житло і поступово інтегрувалася?
Патріотизм може бути причиною повернутися. Але він не замінить безпеку, роботу, зарплату, школу, медицину, житло та прогнозовані правила життя. І з кожним роком проблема стає складнішою. Дитина, яка прожила чотири-п’ять років у Німеччині, Польщі чи Іспанії, вже не просто «тимчасово перебуває за кордоном». Там формуються її освіта, друзі, мова і майбутня професія.
Тому головна небезпека навіть не в сьогоднішніх 244 тисячах. Небезпека в тому, що держава може одного дня виграти боротьбу за відбудову країни — але виявити, що значна частина тих, для кого її відбудовували, вже вирішила жити в іншому місці. І чим довше триває війна, тим дорожчим і складнішим буде повернення кожного наступного мільйона українців.