17 червня 75-річного петербурзького бізнесмена Іллю Трабера на прізвисько Антиквар, старого друга й партнера мільярдера Аркадія Ротенберга, відправили до СІЗО за звинуваченням в організації замовного вбивства. Наприкінці серпня той самий Трабер уже повертався додому до Петербурга, а Слідчий комітет визнав його непричетним і дав право на реабілітацію. Між цими двома рішеннями минуло трохи більше двох місяців, і, за даними джерел у російських силових колах, обидва санкціонував особисто Володимир Путін. Цікаво, що посадити Трабера і відпустити Трабера його просили, по суті, одні й ті самі люди. І жодного разу він не зупинився, щоб над цим замислитися.
Раніше за Путіним такого не водилося. Він міг бути повільним, міг тягнути з рішенням до останнього, міг роками тримати провинного в підвішеному стані. Але щоб отак, на очах у всіх, скасувати власний гучний вирок? Такого ще не було. Арешт впливової людини в сьогоднішній Росії подія цілком буденна. Небуденне інше: Путін стрімко змінює рішення на протилежне і при цьому щиро впевнений, що діє з власної волі. А це означає, що кнопку, як і раніше, натискає він, але руку на цю кнопку кладе вже хтось інший.
Хто саме? Сюжет закручено так, що нитку легко загубити, тож розбиратимемо по черзі. Щоб зрозуміти, чому арешт Трабера взагалі став можливим, спершу треба подивитися, в яку яму на той момент упав його покровитель.
- Недоторканний, у якого пересохло джерело
- Вертикаль, яка тримається на заручниках
- Розворот на 180 градусів
- Доповідь про змову
- Люди з одним рядком у біографії
- Банка, в якій закінчився корм
- Рука його, голова ні
Недоторканний, у якого пересохло джерело
Аркадій Ротенберг не рядовий багатій. Це одна з найбільш системоутворювальних фігур путінської Росії: друг дитинства Путіна, його партнер по дзюдо, людина, через структури якої десятиліттями текли гігантські державні підряди, від будов «Газпрому» до Кримського мосту. Такі люди за визначенням недоторканні, бо удар по них є ударом по самому Путіну, який їх підняв і звеличив.
Проте за останні рік-півтора в Ротенберга все посипалося. Накопичилися борги, пересох потік бюджетних грошей, яким він звик годуватися. А коли друг дитинства перестає приносити користь і починає приносити проблеми, недоторканність тане, як сніг. І довкола ослабленого одразу знаходяться охочі його з’їсти.
Таким охочим стала Служба економічної безпеки ФСБ, так звана четверта служба. Це найгрошовитіший і найхижіший підрозділ російської держбезпеки, і очолював його тоді всесильний генерал Сергій Алпатов. Саме СЕБ узялася розбирати імперію Ротенбергів на запчастини.
Спершу пішли топменеджери. 3 липня суд у Москві відправив до СІЗО колишнього голову Росавіації Олександра Нерадька і його колишнього заступника Костянтина Махова. Обом інкримінували шахрайство під час реконструкції другої злітно-посадкової смуги аеропорту Домодєдово. Махов тут не випадкова фігура. Після державної служби він очолив керуючу компанію особливої економічної зони «Усть-Луга», «Національну газову групу», «Балтійський хімічний комплекс» і головував у раді директорів «РусХімАльянсу». Тобто керував саме тими активами, які газова монополія Олексія Міллера свого часу фактично подарувала братам Ротенбергам.
А потім черга дійшла до найближчого кола. За ґрати відправили Трабера, фігуру з дев’яностих, з того петербурзького минулого, яке в пристойному товаристві чомусь соромляться згадувати. Йому інкримінували організацію вбивства «господаря Виборга» Олександра Петрова, підприємця, муніципального депутата і батька першого російського пілота «Формули-1» Віталія Петрова. 24 жовтня 2020 року Петрова застрелили на території власного заміського будинку в селищі Велике: снайпер стріляв із протилежного берега річки. Виконавцем слідство вважало колишнього професійного боксера Алісултана Надірбегова, його спільником Саїда Саладінова, а разом із Трабером в організації звинуватили його ділового партнера, багаторазово судимого авторитета Володимира Даниленка. Готувалися звинувачення і за іншими кривавими епізодами. Показовий штрих: в основу справи лягли свідчення водія Трабера Ігоря Ликова, раніше засудженого за шахрайство, який потрапив у полон у зоні бойових дій і дав інтерв’ю українському блогеру.
І все це, звісно, робилося не самочинно. По людях такого калібру без відмашки з самого верху в Росії не працює ніхто. Здавалося, Ротенбергів уже не врятувати.
Вертикаль, яка тримається на заручниках
Щоб зрозуміти, що сталося далі, варто на хвилину відволіктися і пояснити, за якими законами живе ця система. Бо арешти Махова і Трабера не є боротьбою ні зі злочинністю, ні з корупцією. Це управлінська технологія чекістів.
Уявіть будь-якого великого російського чиновника: міністра, віцепрем’єра, губернатора. З високою ймовірністю хтось із його найближчого кола прямо зараз сидить у СІЗО або перебуває під слідством. Не далекий підлеглий і не випадковий знайомий, а саме близький: заступник, друг сім’ї, бізнес-партнер, іноді навіть родич. Сам чиновник при цьому лишається на посаді, ходить на наради, доповідає, усміхається в камеру. Цих людей усі знають: Михайло Мішустін, Сергій Кирієнко, Денис Мантуров. Список можна продовжувати без кінця. Губернатора без посадженого заступника чи заарештованого друга-бізнесмена в Росії не знайти.
У цьому й полягає сенс конструкції. Чиновник працює вже не за страх і не за совість, а за живу людину, тобто за заручника. Хрестоматійний приклад дає губернатор Кубані Веніамін Кондратьєв: половину його оточення пересаджали, його кум побував у СІЗО, у нього самого пройшли обшуки. На цьому і стоїть уся путінська вертикаль. Не зможеш відбити родича, друга, товариша чи бізнес-партнера, отже, наступного разу прийдуть уже по тебе.
Еталоном такого страху є Сергій Шойгу. Путін його не посадив, але карає майже щодня. Шойгу не виграв війну, і все його оточення поїхало до СІЗО. За ґрати відправили практично всіх, із ким він десятиліттями працював, дружив сім’ями, відзначав свята. Найстаріший і найвідданіший друг Руслан Цаліков теж мав сидіти, і Шойгу буквально на колінах вимолив для нього домашній арешт. Сім’ю Шойгу поки що не чіпають. Але саме що поки.
Розворот на 180 градусів
Отже, імперію Ротенберга методично розбирали, його людей саджали одного за одним. І раптом позиція Путіна розвернулася на 180 градусів, буквально за одну ніч.
28 серпня Трабера випустили з «Лефортово», офіційно через стан здоров’я. 31 серпня Слідчий комітет припинив проти нього справу за непричетністю. 1 вересня з «Матросской тишины» вийшов Даниленко, кримінальне переслідування якого теж просто припинили. Слідом ФСВП випустила з СІЗО Саладінова і Надірбегова. 2 вересня під домашній арешт перевели Нерадька. Вдумайтеся: люди, яких саме слідство вважало організаторами й виконавцями замовного вбивства, опинилися на волі одним розчерком пера.
Публічне підтвердження розвороту Росія побачила 3 вересня на Східному економічному форумі у Владивостоці. Там Аркадій Ротенберг уперше за довгі роки демонстративно вийшов на світло. Раніше на форумі він здебільшого світився на турнірах із дзюдо, які сам же й організовував. На пленарних засіданнях не бував, перед камерами не з’являвся. А тут раптом сів у перших рядах поруч із головою «Газпрому» Олексієм Міллером на виступі Путіна. Піарники олігарха тут-таки розігнали каналами ексклюзивні кадри з підписами: дивіться, Ротенберг більше не в опалі в царя.
І це виявилося правдою. Через кілька днів після форуму Мосміськсуд перевів Махова під домашній арешт: захист наполягав, що арешт заважає добудувати й запустити комплекс в Усть-Лузі. А 11 вересня арбітражний суд Петербурга несподівано відмовив Генпрокуратурі в націоналізації 45% Петербурзького нафтового терміналу, які належать родині Сергія Васильєва, давнього друга й партнера Трабера. Здивувалися навіть адвокати, які готувалися до довгої і майже безнадійної війни, бо в таких позовах російські суди Генпрокуратурі майже не відмовляють.
Тож постає питання: що змусило Путіна настільки радикально змінити думку? Невже вчорашні злодії та вбивці за один день стали невинними? Ні. Причина зовсім в іншому.
Доповідь про змову
Розворот стався після ґрунтовної розмови Путіна з одним із членів так званого клану охоронців, секретарем Держради Олексієм Дюміним. Про що саме вони говорили, не знає ніхто. Але за тим, як розвивалися події далі, картину відновити неважко.
Путіну доповіли, що проти нього готується змова і що арешт Трабера та атака на Ротенберга є її частиною. Аргумент був простий і страшний. Трабер, Ротенберг і взагалі все це петербурзьке коло дев’яностих вийшли з того самого середовища, що й сам Путін. Коріння в них спільне, аж до старих нерозкритих убивств на кшталт розстрілу генерального директора Балтійської фінансово-промислової групи Павла Капиша в 1999 році. Копни будь-яку з цих справ, і слідство неминуче прийде до Путіна. Отже, кожен рух у справі Антиквара чи команди Ротенберга б’є рикошетом по репутації самого президента. Варто слідчим як слід узятися за епізод, і поруч одразу спливає його прізвище. Куди не глянь, скрізь стирчать його вуха.
Далі, за версією доповідача, досвідчений Алпатов дав маху: дозволив ввести себе в оману і сам того не розуміючи ввів в оману Путіна. Тому, попри більш ніж ґрунтовну доказову базу, Трабер і ключові люди Ротенберга вийшли на волю, а Алпатова прибрали. 12 вересня «Важливі історії» з посиланням на двох колишніх співробітників спецслужби повідомили, що він залишив посаду «за станом здоров’я». Нового начальника СЕБ поки не призначатимуть, бо ФСБ чекає велика реорганізація, яка, за словами джерел, може зачепити навіть директора служби Олександра Бортникова. Всесильного генерала, одного з лідерів неофіційного рейтингу силовиків, фактично відправили у відпустку, з якої до ФСБ він уже не повернеться. Під ударом тепер уся його вертикаль, усі його висуванці. Серед рядових чекістів настрій відповідний: бандит зняв генерала армії.
А тепер найважливіше. Клан охоронців проробляє з Путіним цей фокус не вперше. Першу пробну кулю запустили навесні: президенту доповіли про підготовку замаху на нього. Пам’ятаєте міфічних автоматників і кулеметників на кремлівських стінах? Це була частина вистави, в якій охоронці блискуче відвернули неіснуючу загрозу. Історія з Трабером стала другим заходом, і наміри тут були значно серйозніші. Не просто вразити, а відбити людей, готових платити за дах новій силі.
По суті, група силовиків, яка контролює, що бачить і чує Путін, навчилася керувати його рішеннями через керування картиною світу. Вони не переконують і не плетуть інтриг. Вони відкрито заявляють: «Проти вас змова. Вам збрехали. Ваш вірний Алпатов вас підставив». І Путін вірить і робить рівно те, чого вимагають інтереси охоронців. Раніше такої піддатливості за ним ніхто не помічав. Тепер вона є.
Люди з одним рядком у біографії
Хто ж такі ці охоронці? Довгі роки за кадровими перестановками в силовому блоці, міністерствах і держкорпораціях стояли звичні прізвища: члени дачного кооперативу «Озеро», акціонери банку «Росія», петербурзьке коло, стара гвардія, люди з активами та історією. Ця епоха закінчилася, і на зміну їй прийшов клан охоронців.
Кістяк клану становлять люди з однаковим рядком у біографії. Секретар Держради Олексій Дюмін, колишній охоронець Путіна. Радник президента Дмитро Миронов, колишній охоронець Путіна. Заступник голови Росмайна Дмитро Степаненко, колишній охоронець Путіна. Директор ФСО Дмитро Кочнєв, колишній охоронець Путіна. За спиною в них немає ні кооперативу «Озеро», ні банку «Росія», ні нафтових чи газових родовищ. Зате є те, чого немає ні в кого іншого: безпосередня близькість до тіла і, що головне, до вух Путіна. А хто володіє вухом Путіна, той володіє і його рішеннями.
За інформацією з тих самих силових джерел, клан уже міцно зайшов в усі активи Аркадія Ротенберга. Його люди підім’яли під себе голову Сбербанку Германа Грефа. Прямо зараз клан віджимає активи Анатолія Яблонського, хранителя капіталів заступника директора ФСБ Євгена Ловирьова. Політичні амбіції в цієї групи були завжди, просто раніше бракувало сміливості їх пред’явити. Тепер сил і можливостей у неї більш ніж достатньо.
Тож операція з порятунку Ротенберга проводилася зовсім не заради його порятунку. Це була демонстрація можливостей клану для всіх інших товстосумів Росії, і послання звучало майже дослівно: ми можемо переконати Путіна в чому завгодно, і він робитиме те, про що ми попросимо. Ми можемо посадити і можемо випустити. Путін змінює гнів на милість лише тоді, коли цього хочемо ми, а не навпаки.
Тому ні сам Ротенберг, ні решта товстосумів більше ніяких ілюзій не плекають. Атаку на Ротенберга сьогодні відбили, але колишніх позицій йому вже не повернути. З господаря життя він перетворився на пішака у великій чужій грі і потрапив у повну залежність від клану охоронців. А ті давно поклали око на низку його активів, зокрема спільних із Трабером, передусім на Петербурзький нафтовий термінал. Контрольний пакет терміналу, 55%, суд забрав у спадкоємців засновника ПНТ Дмитра Скигіна ще у квітні 2025 року, а в липні 2026-го Росмайно передало ці акції компанії «Росхім», пов’язаній із родиною Ротенберга. З цим активом Ротенбергу, найімовірніше, доведеться розлучитися, якщо він уже не переписав його на людину з клану. Ось і вся сцена порятунку. Порятунок тут є лише формою поглинання.
Банка, в якій закінчився корм
Лишається головне питання. Чому все це відбувається саме зараз? Чому Путін саджає людей зі свого найближчого оточення, ухвалює і скасовує власні рішення, а довкола нього формується хижий клан, якого раніше не було?
Відповідь напрочуд проста: у Росії закінчилася їжа. 25 років ця система жила на пирогу, який ріс, як на дріжджах. Нафта, газ, бюджетні підряди, приватизаційні залишки, доступ до експортних потоків. Грошей вистачало всім, кого допустили до столу. Можна було ділити, можна було домовлятися, можна було роками тримати конкурентів у підвішеному стані, не вбиваючи їх. Пиріг ріс, але разом із ним росли й апетити.
Війна зупинила ріст пирога, але апетитів не вгамувала. Бюджет дефіцитний, із фінансуванням проблеми, експорт під санкціями, а витрати на фронт з’їдають усе, до чого дотягується недоторканний Сергій Чемезов. Путін незадоволений усім і всіма, тішити його більше нічим. Успіхів немає, війну виграти він не здатен, грошей немає. Тому посадки, які раніше йшли в міру потреби, тепер ідуть буквально щодня впереміш із націоналізаціями, а по факту з рейдерством. Система, яка перестала рости, почала пожирати саму себе. Ділити їй більше нічого, отже, доводиться ділити одне одного.
Метафорично це і є та сама банка з павуками. Поки в банку сипали корм, павуки сиділи по кутках, поглядали одне на одного і зрідка билися за територію, але загалом уживалися. Щойно корм закінчився, кожен павук став для сусіда єдиним доступним обідом. Силовики їдять силовиків, силовики їдять олігархів. У банці, де скінчилася їжа, союзників немає. Є тільки ті, кого ще не з’їли, і черга.
Війна в цій конструкції і є тією рукою, яка закрила банку кришкою і перестала кидати туди корм. Саме вона обнулила стару модель, де вистачало всім, і виштовхнула нагору новий ярус, тобто тих, хто має доступ до вух Путіна. У ситі роки охоронець так би й лишився охоронцем. Кланом його зробив голод. Бо коли ділити більше нічого, вирішальним активом стає вже не завод і не родовище, а контроль над тим, що бачить і чує вождь. Хто годує його картинкою світу, той і господар банки.
Рука його, голова ні
Тут і замикається вся історія. Володимир Путін, який чверть століття вибудовував систему тотального особистого контролю, систему, де ніхто не сміє діяти без його відмашки, сам став її заручником. Він і далі натискає на кнопки: саджає і випускає, призначає і знімає. Його підпис, як і раніше, вирішує все. Але що саме він підписує, визначає вже не він, а ті, хто дозує реальність, яка до нього надходить.
Путін посадив Трабера, бо йому так показали ситуацію. Путін випустив Трабера, бо йому показали її інакше. В обох випадках рука була його. Голова ні.
І наостанок, щоб було зрозуміло, наскільки в Росії все переплетено. У 2018 році в Іспанії, в суді у справі тамбовського злочинного угруповання, адвокат компанії, через яку, за версією слідства, відмивалися гроші Іллі Трабера, заявив: Трабер головніший за Путіна, бо в дев’яності Путін на нього працював.
Питання ще є?