Останнім часом «ламають списи» щодо впровадження третього етапу реформи «Нова українська школа» (НУШ). Цей етап передбачає перехід на 12-річну систему і створення мережі ліцеїв для навчання учнів 10-12 класів. Противники таких змін слушно заявляють, що у нас немає умов для нормального функціонування такої мережі. І що багато учнів не зможуть в них навчатися. А прихильники реформи стверджують, що «реформу не можна зупиняти».
У публічному просторі якось малувато інформації про те, як минули попередні етапи реформи НУШ. Які були плюси від неї? Які можливо були помічені недоліки? Та — якщо вони були виявлені — чи був подоланий їх негативний влив? На мою скромну думку, перші два етапи НУШ були реалізовано край невдало. Так трапилось, що освітні реформи я сприймаю насторожено. Бо і я, і мої однолітки потрапляли в житті під різні освітні експерименти.
Кажуть, що міністру оборони СРСР Язову дуже не подобалося, що треба витрачати час на курси молодого бійця. Він хотів, щоб новобранець одразу, після прибуття у частину, міг приступити до виконання бойового завдання. Тому в школах для двох останніх класів було введено «військові збори». Для передостаннього на 14 днів, а для останнього 9. Якщо в деяких районах ці збори організували на базі шкіл, то у нашому, Бахмацькому на Чернігівщині, все було «по справжньому». Нас завезли на військовий табір під Батурином, де ми проживали у військових наметах, виконували наряди. А коли не було дощу, то розгорталися у ланцюг, рили окопи та стріляли з автомата.
Враховуючи існуючу ситуацію, той досвід можливо і варто було відновити. Проте інші експерименти були сумнівні.
Так було приміром кимось було вирішено, щоб випускники шкіл набували вміння у певній професії (вже забув, як точно називали те нововведення). Відповідно для реалізації цього учні міських шкіл ходили на різні підприємства, виконувати підсобні роботи. А нам, сільським, крім того, що ми й так щороку, особливо восени, великий % часу замість уроків перебували на полі, підкинули догляд телят. Тож кожен повинен був ще в деякі дні ходити до телятника. Серед учнів ще була забавка, ввечері відв’язати телят, і наступна група чергових учнів зранку отримувала руханку – впіймай телятко. Споглядаючи, як склалася доля моїх однокласників, мало кому навички з телятами в подальшому знадобилися.
Була і спроба покращити умови навчання для учнів. В кінці другої четверті вводили «годину здоров’я». Тобто після третього уроку вставили урок, на якому всі повинні були займатися якимись рухливими видами спорту. Реалізувати це в сільській школі у зимовий час було складнувато. А найгірше було те, що організм вже звик до певного ритму, і коли зазвичай ти вже обідав дома, то, після змін, тобі приходилося сидіти на останньому уроці. І на цьому уроці буркотіння в животі не давало можливості сконцентруватися на навчанні.
Правда я з однокласником знайшов, як цю проблему вирішити. Ми жили неподалік школи. У ті часи було багато снігу, а прокладена фізруком лижня виходила за межі школи і далі йшла по городах. Тож ми сказали, що на цій «годині здоров’я» будемо займатися лижнім спортом. Брали лижі — і через городи їхали швиденько додому, там обідали, і вже ситі поверталися до школи. Вочевидь «година здоров’я» не виправдала очікуваних сподівань, і після зимових канікул її вже не було.
Експерименти з навчанням мене зачепили і в університеті. Чомусь деканат вирішив перенести складний предмет «векторний та тензорний аналіз» з другого курсу в другий семестр першого. В результаті відповідний залік з першого разу склав лише один студент. Я це зробив десь з 4 чи 5 разу, що тоді вважалось добрим результатом. Тож деканат відіграв все назад.
Тож коли я дізнався, що моя менша донька буде вчитися «по НУШ», яку саме почали впроваджувати, я почав хвилюватися. А чи все буде нормально? Бо з однієї сторони школа потребувала реформи. Але хотілося, щоб це були гарні якісні зміни.
У школі, де мала вчитися донька, панували високі очікування від НУШ, та кипіла організаційна робота – закуповувалися нові парти, розраховані на одного учня, конструктори лего та ін. Проте вже на цьому етапі було помітно, що реформатори прораховували не всі випадки.
Так, нові методики вимагали змінювати розташування парт. А як це зробити у випадку, коли школа переповнена? Коли класи розміщуються у перероблених приміщеннях, а у їх складі під сорок учнів… Тож перші ряди парт починаються за півметра від дошки, а стільці заднього ряду впираються у стіну. Також і для «Ранкових зустрічей» в початковій школі НУШ, коли діти повинні — крім вітання — ще говорити компліменти та робити інші дії, потрібне резервування майже цілого уроку під цей ритуал. У рекомендовані 15 хв навряд чи вкладешся.
На питання «як реалізовувати НУШ у випадках переповнених шкіл» на той час міністр освіти і науки України Лілія Гриневич (в тих інтерв’ю, які я бачив) відповідала приблизно однаково — що це питання повинна вирішувати місцева влада. Тобто побудувати нову школу, щоб розвантажити існуючу. Але ж на будівництво нової школи потрібен час. А що робити зараз тим, в кого переповнення учнями, реформаторка порад не давала…
Взагалі складалося враження, наче творці НУШ вважали, що розроблені ними закони та інші нормативні акти важливіші від законів природи. Тож коли їх затвердять політики, то простір автоматично розшириться. І з’являться місця для нових шкіл, до яких дотягнуться необхідні комунікації, а з вакууму матеріалізуються будівлі шкіл, відповідне обладнання та підготовлені вчителі.
Але відсутність моделі для впровадження НУШ у переповнених школах не основна проблема — адже не всі школи мали таку ваду. Були проблеми значно важливіші.
Вже у 2024р. Лілія Гриневич обурювалась, що 45% учителів не можуть пояснити, у чому суть НУШ. Ці дані були отримані в рамках дослідження «Нова українська школа в 5–6-х класах»: виклики впровадження», яке здійснила ГО «Смарт освіта». Під час дослідження різними способами опитували вчителів 5–6-х класів. І аналітикиня «Нової української школи» Ірина Пасько робила невтішний висновок:
«Ця цифра має дещо загрозливий вигляд, якщо враховувати, що НУШ у середній школі впроваджують уже другий рік (опитування проводили на початку 2023/2024 навчального року)».
А загалом НУШ вже впроваджували на той час вже майже шість років. Тож якщо навіть у 2024 році 45% учителів середньої школи не могли пояснити, у чому суть НУШ, то не дивно, що у 2018-му це не зміг мені толком пояснити практично ніхто. Всі відповідали якимись загальними фразами. Тобто вчителі впроваджували реформу, суті якої толком не розуміли.
Ще гірша ситуація була з навчальними програмами. Вже давно говориться, що нині діти мають проблеми з концентрацією та запам’ятовуванням. Тож логічно було прогнозувати, що у нових навчальних програмах варто більше часу виділити на засвоєння тем. Щоб діти встигли зрозуміти і запам’ятати базові правила. В той же час я побачив «скакання по темах» без часу на закріплення. Коли я почав цікавитися, чого така ситуація, то мене почали заспокоювати, що «не хвилюйтесь батечку, це такий новий підхід НУШівський». Мовляв, спочатку дається з всіх тем потроху, а вже потім у наступних класах будуть ці теми поглиблюватися і закріплюватися.
Коли ж я попросив показати, в яких класах і як буде відбуватися те поглиблення та закріплення тем, то мені не могли дати нормальну відповідь. Бо виявилося, що навчальні програми є лише на один навчальний рік, а на наступний ще проходять тестування. А на подальші роки ще лише розробляються… Якщо раніше новітні освітні програми тестувалися роками у пілотних школах, то НУШівські впроваджувалися фактично «з коліс» — сьогодні пишемо, наступного року тестуємо, а через рік впроваджуємо. В результаті оце «перекладання на потім поглиблення і закріплення» спричинило наслідки, як в тому анекдоті про будівництво:
Мулярі, які зробили криву стіну: «Нічого, штукатуркою вирівняють…»
Штукатури: «Нічого, шпаклівкою вирівняють…»
Малярі: «Нічого, шпалерами вирівняють…»
Учні початкових класів після закінчення початкової школи толком не мали необхідних базових знань та навичок. Проте дуже гарно знали слова пісеньок, під які вони на перервах пританцьовували. Адже слова цих пісеньок вони чули часто і регулярно — на відміну від визначень та правил. На мою думку, від нових програм постраждало вивчення математики. Без знань якої не можна вивчити ту ж саму фізику, хімію та ін. Про важливість яких зараз дуже наголошують.
Ще до впровадження НУШ я був знайомий з навчальними матеріалами Освітньої технології «Росток». Їх підручники та зошити з математики були перекладом на українську робіт російського педагога Людмили Петерсон. Можливо — крім перекладу — ще якісь зміни вносилися у програми, я точно не знаю, з російськими матеріалами не порівнював.
Тож коли я почав вивчати підручники з математики, помітивше у доньки проблеми з нею, то побачив у них деякі елементи з «Ростківської» програми. Я не знаю, що саме авторка цього підручника перероблювала — програму «Ростка» чи першоджерела (роботи Людмили Петерсон). Але результат, на мою думку — невдалий. У підручнику не вистачало логіки, яка була присутня у матеріалах «Ростка».
Окрім того, авторка підручника пропонувала використовувати для розв’язків громіздкі таблиці та схеми. Враховуючи те, що діти — особливо в перших класах — пишуть великими літерами, то не виходило їм легко гарно заповнити необхідні таблиці на аркуші в зошиті. А схеми вводили часто в ступор не лише учнів. Я неодноразово читав в обговореннях у соцмережах такі фрази, що «і у нас татко зламався на схемах, обматюхав авторів підручника та сказав розбирайтеся самі».
Бувало так, що більше часу та нервів у доньки забирало оформлення умови завдань (малювання таблиць та схем) ніж пошук рішення. Виходило так, що ті таблиці та схеми, які — на думку автора методики — повинні були допомагати учневі легше розібратися з пошуком розв’язку, мали в реальності зворотній ефект. Особливо це негативно впливало на вирішення завдань під час діагностувальних робіт.
Через ці «художества» вона не встигала виконати завдання. Ця ситуація негативно вплинула і на подальше навчання з різних предметів – вона, боячись, що не встигне, дуже поспішає зробити завдання у діагностувальній роботі чи пройти тест. Відповідно — допускає більше помилок, ніж би це робила спокійніше.
У випадку з цими підручниками спрацювала приказка «добрими намірами вимощена дорога в пекло». За задумом реформаторів, вчителі мають право самі обирати підручники з тією програмою, яка їм подобається. Виглядає гарно, а от з реалізацію виникають проблеми. Якщо школа велика, то під кожного вчителя не будуть купувати окремий варіант. Придбають пару варіантів, за які буде більшість вчителів. А найголовніше, що вчителі не мають часу нормально ознайомитися із запропонованими підручниками. Бо їх повністю завантажили підготовкою різних непотрібних звітів та проходженням різних курсів — користь від яких теж сумнівна.
Тому при обранні підручника з математики для початківців одна з вчительок переконала інших, що варто придбати підручник певних авторів, «бо там прекрасні інноваційні методики навчання». Сама ця вчителька потім звільнилася, а от вчителі, які залишилися, а також учні та їх батьки від того «інноваційного підходу у вивченні математики», як кажуть, «випали в осад». Напевно така ситуація виникла не лише в нашій школі, бо я в мережі часто зустрічав обурені вислови батьків відносно цього підручника і його авторів. Правда були і захисники цього підручника. Які резонно заявляли, що програма тих авторів нормальна, то вчителі не вміють нею користуватися.
Після такого випадку я змінив своє ставлення до підходу, який практикували у Освітній технології «Росток». Я не знаю як нині, але до НУШ було жорстке правило, що всі вчителі, які хотіли користуватися їх програмами, мали пройти відповідні курси. І лише ті, що їх успішно закінчили, могли замовляти навчальні матеріали по їх методиці. Тоді ця вимога здавалась дивною, а тепер схиляюсь до думки, що може варто такий підхід запровадити при виборі всіх підручників. Щоб не виникало потім ситуацій, що вчителі працюють по методиках, в яких не розбираються.
Проте залишиться проблема, що не всі батьки розуміють інноваційні підходи у підручнику. Ідеалістичний підхід, що учні всі необхідні знання отримають у школі і батькам не потрібно в цей процес втручатися, в наших умовах явно неробочий. Не завжди вчитель може приділити увагу всім дітям, які потребують додаткового пояснення. Особливо коли в класі біля 40 учнів. Та і в наш час, коли через війну частина уроків відміняється або проводиться дистанційно, багато тем дітям приходиться освоювати фактично самостійно. І в таких випадках батьківська допомога дитині була б корисна.
Але на заваді цьому стають інноваційні підходи у навчальних матеріалах, які збивають батьків з пантелику. Мені знайомі математики казали, що за кордоном є практика випуску підручників для батьків. Які допомагають батькам розібратися з навчальною програмою та правильно консультувати дитину. Якщо така практика справді існує, то її теж варто у нас запровадити.
Повертаючись до ситуації з донькою — на жаль, у неї та частини її однокласників вже в початкових класах сформувалася невпевненість у математиці. Що потім вилилося у страх та відразу до предмету. Вже у п’ятому класі донька і — як я зрозумів — також і її однокласники наперед боялися алгебри та геометрії, які починали викладати у сьомому класі. І хоч страхи, я надіюсь, виявилися перебільшеними, проблеми з алгеброю та геометрією таки є.
І причини такого я теж пов’язую з програмою навчання та підручниками. Хоча автор підручників вже був інший, але необґрунтоване використання таблиць залишилося. А вчитель зобов’язував їх використовувати для оформлення завдань та розв’язків. А найгірше те, що підхід, який був і в початкових класах (коли замість того, щоб дати дітям чіткі прості алгоритми для розв’язку завдань, які легко запам’ятати, пропагувалось вгадування, або підбір дій та чисел), продовжився і в підручниках середніх класів.
На запитання доньки «чому пропонується взяти «Х=3», а не «Х=5»?» доводилося відповідати, що при «Х=3» ми отримаємо ціле значення «У». Але це дізнатися можна лише тоді, коли ти прорахуєш рівняння. Фактично автор підручника пропонував займатися підбором. Хоча для розв’язку таких завдань існує простий логічний універсальний метод.
Така ситуація, коли велика частка завдань розв’язується шляхом підбору чисел, підсилює негативне ставлення до математики. Бо на уроці діти, у яких є хист до математики, швидко прораховують вдалі числа, їх відповідно хвалить вчитель. А решта учнів не розуміють, чому так треба було робити. І ще більше переконують себе, що математика (алгебра, геометрія) це не їх предмет. Тож вони не мають шансів його вивчити. Крім цього, є ще й інші менш важливі проблеми, які заважають вивченню предмету. А позаяк математика є інструментом у природничих науках (фізиці, хімії тощо), то від нелюбові учнів до неї постраждають і вони.
Коли я про негатив у викладанні математики розповідав своїм знайомим які прямо чи опосередковано мають стосунок до системи освіти, то мені часто казали, що я занадто песимістично оцінюю ситуацію. Що треба дочекатися досліджень по оцінці учнів — і лише тоді робити висновки. І ось 12 лютого цього (2026) року було опубліковане трирівневе дослідження EdEra та Tokarev Foundation «Освітні втрати з математики в Україні». В цьому дослідженні аналізувалися також діагностичні тести учнів 5-х і 7-х класів (це ті класи, діти з яких вже вчилися по НУШівських програмах). Результати цього дослідження виявилися, м’яко кажучи, невтішні — і підтвердили мої песимістичні прогнози. Це і низький рівень знань, і високий відсоток тривожності та сумнівів у власних силах…
Але чогось у дослідженні я не помітив, щоб організатори аналізували підручники і навчальні програми, по яких вчаться учні тих класів. І взагалі, як в цілому на це все вплинула НУШ. А без цих аналізів дослідження не виглядає повним.
Треба віддати належне авторам дослідження. Вони почали пропонувати інструменти, які, на їх думку, можуть покращити ситуацію. Так приміром співзасновник та керівник EdEra Ілля Філіпов анонсував тестування застосунку БігМат. Для цього вони шукають вчителів математики 5–6 класів. Тож моя донька, яка закінчує 8 клас, вже цією «реанімаційною» програмою не зможе скористатися. І навіть якщо це тестування буде успішним, я маю сумніви, що використання застосунку БігМат буде настільки поширене, що зможе кардинально вирішити проблему з математикою хоча б з майбутніх шестикласників.
Не набагато краща ситуація з іншими предметами. Теж забагато тем на виділений час. У підручниках не завжди є достатньо інформації, щоб зрозуміти тему і виконати завдання. Автори підручників полюбляють відправити учня шукати в інтернеті потрібну інформацію. У мене виникає питання. А чи зможуть учні самостійно знайти в інтернеті потрібну інформацію, викладену адекватно до їх відповідного віку? І що ще вони знайдуть в інтернеті, якщо в них забули встановити батьківський контроль?
Коли я висловив свої автору зауваження до його підручника, то мене здивувала «порада» з його відповіді: «А ще. Будь ласка, станьте головним санітарним лікарем і змініть норми. Щоб підручник міг мати 1000 сторінок». Що то за новітні навчальні програми такі, що для їх якісного представлення потрібно такого розміру підручники? Чи реально учню опрацювати такий обсяг інформації, якщо з кожного предмету будуть підручники по тисячу сторінок?
Я пам’ятаю, що у радянські часи ми отримували підручники, які могли бути не на один клас. Так з геометрії був підручник, в якому було викладено предмет за всі п’ять класів, у яких її вчили. І цей підручник мав всього близько трьохсот сторінок. Навіть якщо у радянському підручнику розміри літер менші від тих, які зараз вимагають, то при їх збільшенні навряд той підручник міг вирости до п’яти тисяч сторінок. І це при тому, що причиною реформи освіти — під кінець існування СРСР — називалась перевантаженість учнів. Тож виходить, що новітні навчальні НУШівські програми ще більше перевантажені, ніж радянські?
В результаті ми маємо ситуацію, що велика частка учнів успішно користується інтернетом. Але не так для отримання додаткової інформації по навчальній темі. А більш для того, щоб скачати готову роботу чи подивитися розв’язки завдань. Це все приводить до формування відповідного ставлення до академічної доброчесності і низького рівня знань. Що фіксується низькими результатами на діагностувальних роботах та тестових завданнях.
Ще одна дуже важлива проблема, яка негативно впливає на навчання — це брак гарних вчителів. І тут теж НУШ погіршила ситуацію. З однієї сторони міністерство збільшило вимоги до вчителів (необхідність отримати сертифікати, різні звіти та ін.). В той же час воно провокує нервозність у їх роботі, впроваджуючи нововведення — як не нову систему оцінювання, то такі ініціативи, які можуть спричинити закриття школи і втрату вчителями роботи… До цього часто додаються завищені вимоги від батьків, які наслухалися «прогресивних» рекомендацій активістів. Всі ці фактори провокують звільнення гарних вчителів. Маючи добру репутацію, як професіонали, вони достатньо легко себе реалізовують у сфері репетиторства, допомагаючи жертвам інноваційних підходів у викладанні.
Тож — дивлячись на цю ситуацію — виникає питання. А чи варто зараз впроваджувати третій етап реформи НУШ? На мою думку зараз потрібніше провести чесний якісний аналіз результатів перших двох етапів реформ. Проаналізувати проблеми, які будуть виявлені. Та розробити заходи по їх нейтралізації, щоб майбутні учні вже з ними не стикалися. А також розробити дієві механізми допомоги тим дітям, які постраждали від новітніх методик. Бо не всі батьки зараз можуть фінансово дозволити наймати репетиторів для своїх дітей.
P.S. Деякі прихильники НУШ мені писали, що — критикуючи навчання у школі — я даремно згадую НУШ. Бо «НУШ — то високорівневий концепт, дуже корисний й ефективний на своєму рівні. А ось його реалізація на левелах нижче — так, може вбити всю ідею. І, як бачимо, часто вбиває».
То я таким захисникам відповідаю, що при оцінці автомобільних марок нам якось все одно, які прекрасні ідеї закладалися в організацію виробництва машин і були озвучені представниками бренду. Бо якщо автомобіль часто ламається, незручний у керуванні та некомфортний, то всі кажуть, що такий бренд лайно.