Історія, яка нову опинилася в центрі уваги, почалася не вчора і навіть не після рішення міжнародного арбітражу. Насправді це продовження багаторічного газового спору між Україною та росією, який після повномасштабного вторгнення набув нового юридичного виміру.
Наприкінці 2019 року «Нафтогаз» і «Газпром» уклали п’ятирічний контракт на транзит російського газу через територію України. Документ передбачав принцип «качай або плати»: російська компанія резервує певний обсяг потужностей української газотранспортної системи й оплачує їх незалежно від того, скільки газу фактично прокачано.
Навіть після початку повномасштабної війни Україна не припинила виконувати свої контрактні зобов’язання. Однак навесні 2022 року ситуація різко змінилася. Через окупацію частини Луганської області оператор української ГТС втратив контроль над газовимірювальною станцією «Сохранівка» — одним із маршрутів транзиту російського газу до Європи.
Українська сторона запропонувала перенести весь обсяг транспортування на іншу точку входу — «Суджу». «Газпром» відмовився це зробити. Та почав оплачувати лише частину зарезервованих потужностей. Саме ця різниця між умовами контракту та фактичними платежами стала предметом арбітражного розгляду.
Міжнародний арбітраж підтримав позицію «Нафтогазу» та присудив українській компанії понад 1,4 млрд доларів, включаючи нараховані відсотки. Але отримати арбітражне рішення — ще не означає автоматично отримати гроші.
Якщо сторона, яка програла спір, добровільно не виконує рішення, його необхідно визнавати в судах тих країн, де можуть знаходитися активи боржника. Саме тому справа почала з’являтися в судах різних держав.
Казахстан став одним із таких майданчиків. Там українська сторона намагалася отримати можливість виконати арбітражне рішення в місцевій юрисдикції. Саме тому будь-які рішення казахстанських судів привертають увагу — вони стосуються не самого боргу, а можливості його стягнення на території конкретної держави.
Важливо розуміти різницю. Якщо суд у певній країні відмовляє у виконанні арбітражного рішення або скасовує попередній дозвіл, це не означає, що борг перестає існувати. Це означає лише те, що стягнути кошти саме через цю юрисдикцію наразі не вдасться. В інших країнах процедура може тривати незалежно.
Тому історія з Казахстаном — це лише один епізод великої міжнародної юридичної справи. Основне питання залишається незмінним: чи вдасться «Нафтогазу» знайти юрисдикції, де рішення арбітражу буде виконане, а активи «Газпрому» — використані для погашення присудженої суми.