Останніми днями одразу кілька впливових західних видань заговорили про те, що війна в Україні може наблизитися до нового етапу. Financial Times прямо ставить питання: «Чи може кінець війни нарешті стати ближчим?». Це не означає, що мир уже поруч. Але означає, що міжнародні еліти дедалі активніше шукають відповідь на запитання: яким може бути завершення найбільшої війни в Європі з часів Другої світової.
Причина зміни дискусії полягає не в різкому послабленні росії чи готовності кремля до компромісу. Сьогодні одночасно склалося кілька факторів.
По-перше, Україна змінює характер війни. Масовані удари далекобійними безпілотниками по військовій та енергетичній інфраструктурі росії дедалі більше впливають не лише на військову ситуацію, а й на психологічний стан російського суспільства. Західні союзники вже відкрито визнають, що саме такі удари можуть змусити москву серйозніше ставитися до переговорів.
По-друге, змінюється позиція Вашингтона. Дональд Трамп після телефонних контактів із володимиром путіним та Володимиром Зеленським заявив, що можливість політичного врегулювання «ближча, ніж здається». Це ще не дипломатичний прорив, але сигнал, що Білий дім активізує власний переговорний трек.
По-третє, Європа дедалі більше готується до сценарію, за якого їй доведеться самостійно гарантувати безпеку континенту. Саме тому на саміті НАТО дедалі частіше звучать розмови не лише про підтримку України, а й про майбутню архітектуру європейської безпеки після війни.
Однак із цього не варто робити поспішний висновок, що війна завершується. Росія не демонструє готовності відмовитися від своїх стратегічних цілей. Навпаки, масовані удари по українських містах свідчать, що кремль і надалі намагається тиснути військовою силою, прагнучи покращити власні переговорні позиції. Саме тому навіть на тлі дипломатичних контактів бойові дії лише посилюються.
Для України головний висновок полягає в іншому. Світ дедалі більше переходить від питання «чи допомагати Україні?» до питання «якою буде післявоєнна система безпеки Європи?».
І це відкриває для Києва нові можливості. Чим сильнішою буде українська армія на полі бою, чим успішніше працюватимуть українські далекобійні технології та оборонна промисловість, тим сильнішою буде українська позиція за будь-яким майбутнім переговорним столом.
Історія показує просту закономірність: мирні переговори майже ніколи не починаються через добру волю сторін. Вони починаються тоді, коли продовження війни стає дорожчим, ніж пошук компромісу.
Схоже, саме до цієї точки міжнародна політика поступово й наближається. Але шлях до реального миру все ще залишається довгим і складним.