Україна знову стикається з проблемою пошуку сотень мільярдів гривень для фінансування бюджету. Війна, армія, соціальні виплати та утримання держави потребують дедалі більше коштів, тоді як зовнішня допомога залежить від політичних рішень партнерів, а можливості постійно нарощувати державний борг не безмежні.
У такій ситуації держава шукає ресурси всередині країни. Підвищуються податки, посилюється контроль за бізнесом, розширюється боротьба з «тінню».
Але виникає логічне питання: що буде, якщо і цього виявиться недостатньо? В українській банківській системі зосереджені значні кошти громадян і бізнесу. Водночас діють валютні та фінансові обмеження, а держава дедалі активніше контролює рух капіталу.
Це не означає, що влада вже готується заморожувати чи конфісковувати депозити. Публічних підтверджень таких планів немає. Проте історія показує: у періоди глибоких фінансових криз рішення, які ще вчора здавалися неможливими, можуть раптом стати «безальтернативними». Досвід Кіпру 2013 року не є сценарієм для України, але він показав, наскільки далеко можуть зайти держави та міжнародні кредитори, коли банківська система опиняється на межі кризи.
Тому питання сьогодні не в тому, чи заморозять депозити завтра. Паніка тут недоречна. Питання в іншому: які ще механізми держава може використати, якщо бюджетний дефіцит продовжить зростати? Нові податки? Додаткові обмеження на фінансові операції? Посилення валютного контролю? Нові механізми залучення коштів громадян до фінансування держави?
І тут суспільство має право вимагати відповіді. Особливо тому, що перед тим, як знову шукати гроші у громадян та бізнесу, влада повинна пояснити, що вона зробила для припинення втрат тих мільярдів, які щороку зникають через корупцію, неефективні витрати та сумнівні державні рішення.
Бо якщо держава постійно шукає нові гроші, але не може ефективно розпорядитися вже наявними, рано чи пізно вона знову подивиться туди, де ресурс знайти найпростіше. У кишені власних громадян.