Російський спорт опинився у доволі промовистій ситуації. Олімпійський комітет росії під керівництвом Михайла Дегтярьова прибрав зі своєї організаційної структури регіональні олімпійські ради, створені, зокрема, на окупованих росією українських територіях. Саме їхнє включення до російського олімпійського руху стало однією з причин конфлікту ОКР із Міжнародним олімпійським комітетом.
Тепер проблема зникла — принаймні на папері. І результат виявився показовим: МОК відновив статус ОКР. Москва, звичайно, не говорить про жодну відмову від окупованих територій. Дегтярьов категорично заявляє, що росія «ні від яких територій не відмовлялася».
Але виникає просте запитання: якщо ці території є для кремля «невід’ємною частиною росії», чому їхнє представництво в олімпійській системі виявилося можливим просто ліквідувати? Відповідь лежить на поверхні. Російський спорт отримав шанс повернутися до міжнародної системи — і скористався ним.
Це не політична відмова від анексій. Це значно прагматичніший крок: прибрати з міжнародного спортивного простору те, що створює проблеми, залишивши внутрішню пропагандистську риторику без змін. Для російської аудиторії — «ми нічого не віддали». Для МОК — «проблеми більше немає в структурі ОКР».
У цій подвійній реальності й полягає вся суть російського компромісу. Ще вчора спорт використовували для демонстрації «територіальної єдності росії». Сьогодні заради повернення до міжнародних змагань від цієї демонстрації готові відмовитися — принаймні формально.
Коли на кону стоять Олімпіада, міжнародне визнання та доступ до світового спорту, навіть «історичні території» раптом можна прибрати з організаційних документів. Не відмовитися від них. Просто зробити вигляд, що їх там немає.