Останнім часом дедалі частіше надходять повідомлення про напади на українців у Польщі. Причини різні, але в багатьох випадках конфлікти починаються через українську мову або походження людей.
Лише за липень сталося кілька резонансних інцидентів:
▪️ 4 липня, Вроцлав — 19-річного українця жорстоко побили після того, як він розмовляв українською телефоном.
▪️ 11 липня, Бельсько-Бяла — чоловік агресивно чіплявся до трьох українських дітей через українську мову. Після розголосу він втратив роботу.
▪️ 18 липня, Легниця — місцева жителька напала на двох 13-річних українок біля басейну. Поліція затримала нападницю та висунула їй обвинувачення.
Ці випадки не означають, що Польща загалом стала антиукраїнською країною. Мільйони поляків продовжують підтримувати Україну, допомагають біженцям і українській армії. Водночас ігнорувати зростання ксенофобських проявів також не можна.
❓ Чому це відбувається?
Одна з причин — внутрішня польська політика.
Історичні теми, Волинська трагедія, питання міграції чи соціальної допомоги дедалі частіше використовуються окремими політиками як інструмент мобілізації виборців. Жорстка риторика може створювати атмосферу, у якій радикально налаштовані люди відчувають себе більш упевненими.
Друга причина — інформаційний вплив росії. Яка багато років намагається посварити українців і поляків, просуваючи наративи про «історичну ворожнечу», територіальні претензії та взаємну недовіру.
Польща є одним із ключових партнерів України. Тому погіршення відносин між нашими народами відповідає інтересам кремля.
❓ Що має робити Україна?
Передусім — не відповідати ненавистю на ненависть.
Кожен напад на українця має отримувати належну правову оцінку. Українська дипломатія повинна домагатися розслідування таких випадків і захисту своїх громадян.
Водночас важливо відокремлювати дії окремих радикалів від позиції польського суспільства загалом. Адже російська пропаганда прагне представити конфлікти як «війну між українцями та поляками».
Окремим напрямом має стати співпраця з європейськими правозахисними організаціями. Якщо випадки злочинів на ґрунті ненависті документуються незалежними інституціями та передаються до європейських структур, це створює додаткові механізми захисту постраждалих і стимулює ефективнішу реакцію правоохоронних органів.
Україна і Польща мають складну спільну історію. Але сьогодні обидві держави мають значно більше спільних інтересів, ніж причин для конфлікту.
Саме тому будь-які спроби посіяти взаємну ненависть слід оцінювати холоднокровно, спираючись на факти, а не на емоції. Напади на українців мають розслідуватися, винні — нести відповідальність, а політики — пам’ятати, що необережна риторика може мати цілком реальні наслідки на вулицях міст.