Він пережив війну, голод, переслідування КДБ, вимушену еміграцію та початок життя з нуля в Америці. Побудував успішну кар’єру в Microsoft, став співавтором американського патенту, але так і не забув країну, в якій народився. Після смерті з’ясувалося, що він заповів мільйони доларів українській армії, університетам і діячам культури.
Це історія Григорія Степанця — людини, чиє ім’я Україна дізналася завдяки його останній волі.
🗣 Від Вінниці до переслідувань КДБ
Григорій Степанець народився у Вінниці в 1938 році. Його дитинство припало на Другу світову війну. Батько загинув на фронті, а під час евакуації родина переживала голод. За спогадами близьких, вижити допомагав дядько, який ділився з ними своїм військовим пайком.
Попри складне дитинство, Григорій закінчив школу із золотою медаллю. У 1956 році вступив до Московського державного університету імені Ломоносова, де здобув ступені магістра з математики та хімії, а також кандидатський ступінь із фізичної хімії.
Він вільно володів п’ятьма мовами: українською, російською, німецькою, італійською та англійською.
Працював науковцем, системним програмістом та аналітиком. Але його принципова позиція дорого коштувала. Після підписання листа на підтримку радянських дисидентів його звільнили з роботи. Згодом він опинився під наглядом КДБ, а можливість нормально працювати в радянській системі фактично втратила перспективу.
🗣 Друге життя — у Microsoft
У 1989 році, після отримання дозволу на еміграцію, Григорій переїхав до США. Йому був 51 рік.
Починати довелося практично з нуля. Спочатку він жив у скромних умовах, шукав роботу, удосконалював англійську. Але його знання та математичні здібності зрештою відкрили двері до однієї з найвідоміших технологічних компаній світу.
У 1990 році він почав працювати в Microsoft у Редмонді, штат Вашингтон.
Степанець долучився до роботи над Windows NT — операційною системою, яка стала важливим етапом розвитку Windows. Його завданням було тестування та перевірка надійності систем. Він писав спеціальні програми, які допомагали знаходити проблеми в роботі операційних систем.
Його колега та друг Рафаель Лисиця згадував, що Григорій був фахівцем високого рівня, якому доручали завдання, за які інші розробники не хотіли братися або не могли їх вирішити.
Але найцікавіше — їхня спільна винахідницька робота.
У 1997 році Степанець і Рафаель Лисиця подали заявку на американський патент US 6,385,341 — Technique for Decoding Variable Length Data Codes. У 2002 році патент було офіційно видано, а його правовласником стала Microsoft.
Йшлося про технологію прискорення декодування даних змінної довжини. Такі коди використовувалися, зокрема, для стиснення інформації та передавання факсимільних документів.
Простіше кажучи, розробка дозволяла комп’ютеру обробляти групи бітів ефективніше, замість того щоб послідовно витрачати час на кожен елемент. Це було важливо для швидкої обробки інформації на комп’ютерах того часу.
За словами Рафаеля Лисиці, Microsoft конкурувала з іншими компаніями в цьому технологічному напрямку, а їхнє рішення допомогло корпорації посилити свої позиції.
Григорій пропрацював у Microsoft до пенсії, вийшовши на неї вже після 70 років. Він отримував численні відзнаки компанії, але не прагнув публічності та вів доволі скромний спосіб життя.
🗣 Мільйони, які він залишив Україні
24 жовтня 2022 року Григорій Степанець помер у Редмонді у віці 84 років.
І лише після його смерті стало відомо, наскільки масштабним було його рішення щодо спадщини.
Він заповів:
▪️ 1 мільйон доларів Валерію Залужному. Колишній головнокомандувач ЗСУ передав ці кошти на потреби української армії.
▪️ 2 мільйони доларів Українському католицькому університету.
▪️ 2 мільйони доларів Національному університету «Києво-Могилянська академія».
▪️ 1 мільйон доларів музичному колективу «Хорея Козацька» — за повідомленнями про спадщину, саме таку суму було передбачено в первинних публікаціях, хоча в окремих матеріалах зазначали 100 тисяч доларів.
Ці рішення були не випадковим розподілом грошей. Степанець хотів підтримати українську оборону, освіту, інтелектуальний розвиток і національну культуру.
Він не жив в Україні після еміграції 1989 року. Але, за словами його доньки, дуже цікавився її історією, культурою та долею.
Людина, яка пройшла через голод, радянські переслідування та еміграцію, змогла побудувати кар’єру у світовій технологічній компанії. І наприкінці життя спрямувала зароблене не на розкіш чи пам’ятники собі, а на майбутнє країни, з якої колись була змушена виїхати.
Григорій Степанець не повернувся до України за життя. Але залишив після себе спадщину, яка продовжила працювати для неї.
Його історія — про талант, гідність, свободу та любов до Батьківщини, яку не змогли знищити ані війна, ані відстань, ані десятиліття за океаном.