Я тут вже якось писав про те, що Україна є, по-суті, кривим дзеркалом Росії – наша влада, і йдеться не лише про нинішню, а про майже всі від дати відновлення Незалежності, – намагається сліпо копіювати своїх московських колег і втілювати навіть найбезумніші їхні ідеї на теренах Неньки.

Але наразі не зовсім про це. А про фашизм. Росія, як відомо, є чисто фашистською державою. Однак, як і всі режими такого штибу, обвинувачує у фашизмі всіх, крім самої себе. Найбільше каміння летить, зрозуміло, в Україну – мовляв, тут фашистський режим, нелегітимна влада, мілітаризм, нацизм ну і так далі.

В Україні це викликає сміх і породжує меми, а даремно. Бо, якщо уважніше придивитися до того, як побудована модель державної влади в нашій країні, а також проаналізувати те, як нинішні очільники країни позиціонують себе і ведуть державну політику щодо власного народу, а потім порівняти це з класичними ознаками фашизму, стає не смішно. Зовсім не смішно.

Щоб не бути голослівним, давайте нагадаємо собі, які ж ознаки має класична фашистська держава. Таких класифікацій кілька, найвідомішими є праці Лоренса Бріта, Умберто Еко та Беніто Муссоліні. Вони в дечому різняться, але основний набір ознак класичної фашистської держави зводиться до кількох факторів, які наведені нижче. Щоб не повторюватися, будемо по ходу порівнювати ці ознаки з тим, що відбувається в сучасній Україні. Отже, поїхали.

📌 Культ нації та національної величі — агресивний націоналізм, шовінізм, винятковість власного народу.

Звісно, тут треба визнати: цей культ та український націоналізм стали вимушеною відповіддю на російську агресію та шовінізм. До великої війни влада України, особливо нинішня, якщо й торкалася цієї теми, то виключно у протилежній формі – українці були тупуватими вічно п’яними споживачами галушок і сала в шароварах. Але цю парадигму довелося терміново міняти під дією зовнішніх обставин, а потім Голобородько зрозумів, що культивувати її надзвичайно вигідно.

📌 Культ держави та сильного лідера — концентрація влади в руках однієї особи або вузької правлячої групи.

Тут уже ніяких зовнішніх обставин не було – згадайте хоча б спаплюжену Конституцію відразу після виборів Зеленського. І послідовне зосередження влади в одних руках. Війна лише допомогла це зробити, причому в момент, коли рейтинг нинішнього президента стрімко летів вниз – подивіться соціологію, вона відкрита. Звісно, вчорашній блазень навряд чи зміг би перетворитися на «видатного військового лідера», якби не війна, але образ «неголеного українського Черчилля» Зеленський та його оточення миттєво на себе натягнули, ледве видалася така нагода.

📌 Мілітаризм — звеличення армії, військової сили, героїзму та готовності до війни.

Як з’ясувалося 24 лютого 2022 року, асфальт в якості зброї використовувати не виходить. Втім, заслуга нинішньої влади в звеличенні ЗСУ сумнівна – після того, як виявилося, що армія таки воює, вчорашній чотирикратний ухилянт швиденько натягнув на себе хакі, а «Єдиний марафон» почав розказувати про успіхи в обороні та потужні військові рішення, майстерно обходячи очевидні питання.

📌 Постійний пошук ворогів — створення образу зовнішніх і внутрішніх ворогів, призначення цапів-відбувайлів.

Ну, тут і шукати нікого не треба. Хоча з Польщею таки примудрилися розсваритися, хай і не без участі поляків, та все ж. Щодо внутрішніх ворогів, то вони незмінні ще з часів виборчої кампанії. Щоправда, список цих ворогів останніми роками досить таки суттєво збільшився.

📌 Придушення інакодумства — оголошення незгоди з владою зрадою, переслідування опозиції та критиків.

Тут теж все почалося не в лютому 22-го, а ще в момент інавгурації. Велика війна лише дала більше можливостей, якими Зеленський користується з істинно потужним розмахом. Що – у нас немає політв’язнів? Так, їх мало, але причина не в толерантності влади, а в тому, що неугодних відправляють не до тюрми, а до «Скелі», де вони швидко і надійно утилізуються назавжди.

📌 Зневага до прав людини — виправдання насильства, репресій та обмеження свобод інтересами держави й безпеки.

Ця тема також описана. Репресії, обмежені свободи й права людини всупереч Конституції. І все це, ясна річ, під соусом війни й безпеки. Тут навіть не варто слухати росіян – досить відкрити стрічку новин будь-якого українського видання.

📌 Контроль над інформацією — цензура, пропаганда, контроль ЗМІ, маніпулювання суспільною думкою.

Якщо хтось скаже, що такого немає – він або пацієнт психлікарні, або впав з Місяця. «Єдиний марафон» і фактична заборона опозиційних каналів – факт, який неможливо спростувати. І це ж лише верхівка айсберга.

📌 Культ традицій та консервативної моралі — нав’язування єдиних суспільних цінностей, гендерних ролей і нетерпимість до інакшості.

Тут, звісно, не все так очевидно, але найсвіжіший приклад – Гончаренко з його теорією про необхідність домовлятися і якось шукати вихід з безкінечної війни, якого за його слова просто «розмазали по стінці». Звісно, Гончаренко це робить з чисто особистих політичних мотивів, але при цьому суперечить «лінії партії», тобто офіційній пропаганді. До того ж варто нагадати, що лозунг «сойдьомся посєрєдінє» придумав зовсім не він. Щодо гендерних ролей, то заборона чоловікам на виїзд і їх переслідування за статевою ознакою і є тим самим нав’язування єдиних суспільних цінностей — «чоловік має воювати». Звісно, в плані нетерпимості до інакшості до Росії нам ще рости і рости, але намагання її наздогнати очевидні.

📌 Зрощення влади з релігією — використання релігії для легітимізації влади та політичної ідеології.

Тут наша влада трохи губиться в тому, яку ж саме релігійну організацію використовувати. ПЦУ не вдається взяти під контроль з причин відомого «термосу». Мусульман та іудеїв у нас мало, а РПЦвУ, тобто Московський патріархат, контролювати у Банкової не виходить, оскільки цю церкву контролюють куди сильніші гравці з ФСБ.

📌 Придушення незалежної інтелектуальної думки — ворожість до критичного мислення, науки, освіти та незалежного мистецтва.

Останні інтерв’ю відомої Milftech, яка без будь-якої фахової освіти виявилася CEO компанії Fire Point, – яскраве підтвердження цієї тези. Можна заглибитися та згадати упосліджене становище науки, хоча це явище почалося задовго 2019 року, але пік деградації припав саме на каденцію голобородьків.

📌 Корпоративізм і союз влади з великим капіталом — привілейоване становище наближеного бізнесу та фінансово-промислових груп.

Тут теж почалося не вчора, але можна нагадати, хто був бенефіціаром нинішнього президента до своєї посадки в СІЗО. Втім, існують великі сумніви в тому, що Голобородько вийшов з-під контролю Ігоря Валерійовича. Як і підозри, що вся ця історія з кримінальною справою – чистої води фарс для лохотрату. А ще ж є інші люди, той же Ринат Леонідович, наприклад. А в 2020-22 роках три компанії в межах «Великого будівництва» отримали від держави 250 мільярдів гривень. А потім ці ж самі люди стали освоювати кошти оборонного замовлення. Чи хтось скаже, що на потоки пустили чужих?

📌 Обмеження прав працівників — придушення незалежних профспілок, трудових протестів та соціального спротиву.

Ну, профспілок у нас не було. Тобто формально вони є, але це чистої води фікція. А от щодо соціального спротиву – хтось може згадати, коли в нас в останнє були протести? Рівень життя очевидно падає, але протестувати заборонено, причому законодавчо. Під приводом війни, звісно.

📌 Кумівство та системна корупція — використання державних інституцій для збагачення правлячого оточення.

Тимур Міндіч, Герман Галущенко, Олексій Чернишов, Андрій Єрмак, Валентин Резніченко, Дмитро Сенниченко, Ігор Гринкевич, Василь Лозинський, Всеволод Князєв, Микола Сольський, Олексій Резніков, Андрій Смирнов. Ще додати?

📌 Імітація демократії — маніпулювання виборами, усунення реальної політичної конкуренції та підпорядкування судової системи.

Виборів у нас, як відомо, нема. Й не передбачається. Звісно ж – війна, безпека і так далі. Причина ідеальна, але Ізраїль, наприклад, воює від моменту створення. І нічого, обирають. Є й інші приклади. А щодо усунення політичної конкуренції – то нагадаю того ж Порошенка й Березу, щодо яких Найвеличніший запровадив санкції. Вони якраз відданістю щодо Зеленського не відзначаються. Можна їх не любити, але очевидність політичної розправи заперечуватиме хіба найупертіший «зелебобік».

📌 Культ сили, героїзму та жертовності — виховання суспільства в дусі беззаперечного підпорядкування, самопожертви й готовності помирати за державні цілі.

Тут війна сама собою дає щедру поживу для пропаганди, нічого не потрібно придумувати. Тим більше, що війна ця екзистенційна, тому прикладів героїзму і самопожертви дійсно багато. Не хочеться топтатися на пам’яті загиблих, але той факт, що чинна влада цю тему успішно експлуатує, незаперечний. Як і те, що ще донедавна ці ж самі люди цю ж саму тему обсміювали як лише могли.

📌 Маніпулювання мовою та свідомістю — спрощення політичної риторики, нав’язування гасел замість аргументів, підміна понять.

Запровадження української мови, яку, безумовно, потрібно підтримувати, перетворилося у тупий і бездумний процес, про ексцеси у якому не чув хіба лінивий. Лайка «мовнюк», мабуть, найкраще характеризує те, у що перетворилася українізація зросійщеного суспільства. До того ж самі очільники держави використовують у спілкуванні російську. Що всю їхню риторику зводить нанівець. Щодо «спрощення політичної риторики, нав’язування гасел замість аргументів, підміна понять» – то згадайте виступи Зеленського:

«Потужно, незламно, перемагаємо, тримаємось, працюємо…»

Висновок з цього доволі невеселий. Так, звісно, не треба стверджувати, що Україна вже стала чисто фашистською державою – нам ще до цього, хвала Господу, досить далеко. Але й не так далеко, щоб не помічати очевидного курсу української влади на створення тоталітарної держави. З усім набором класичних ознак фашистського режиму. Хай і не до кінця запроваджених.

У своєму дослідженні за 2025 рік Freedom House віднесла Україну до «частково вільних» країн, давши їй 51 бал зі 100 можливих. Найвищі бали отримали Фінляндія — 100, Нова Зеландія, Норвегія, Швеція – по 99 та Ірландія — 98. Найнижчі – один бал – у окупованих Росію українських територій, у Гази – 2 бали, у Еритреї та Північної Кореї – по 3 бали. Сама Росія отримала 12 балів і визначення «Not Free». Поряд з РФ у цьому дослідженні – Узбекистан (12 балів), Іран (10 балів), Китай (9 балів).

Поряд з Україною – Гватемала (48 балів), Кенія (49), Мадагаскар (50), Грузія та Гамбія (51 бал), Замбія (53 бали). Таке сусідство натякає, що «рости» Україні явно є куди, але варто не забувати, що шлях вниз дуже швидкий, а от піднятися нагору буде дуже важко, якщо не неможливо. До того ж йдеться про кров, якою в таких випадках і оплачується свобода громадян будь-якої держави.

Freedom House звертає увагу на вельми неприємні симптоми – відсутність свободи слова; відсутність загальнонаціональних виборів через воєнний стан; обмеження медіаплюралізму через телемарафон «Єдині новини»; корупцію в уряді, судовій системі та інших сферах; вплив олігархів на політичні рішення; тиск на окремих журналістів та громадських активістів.

Але головне не це. Головне, що цей процес в Україні має всі ознаки системи, яка набирає обертів та посилюється з кожним навіть не роком, а днем. У попередніх рейтингах починаючи з 2014 року Україна мала стабільні 61-62 бали. У 2022 – 60. А вже в наступному отримала лише 50 балів. І не треба все пояснювати війною – війна стала лише зручним інструментом для розправи з неугодними і концентрації влади в одних руках. Та, власне, влада й так була сконцентрована в одних руках з 2019 року – вперше за всі роки Незалежності виконавчу, законодавчу та президентську владу отримали представники однієї політичної сили. І так само контролювали більшість місцевих рад.

Тому мій висновок простий. Так, Україна ще не є фашистською державою – попри наявність у ній всіх ознак такої, ці ознаки реалізовані у ній поки що частково. Але ключове тут – «ще» і «поки що». І – чи пройдена вже точка неповернення, чи ми ще до неї не дійшли? І не треба нагадувати, як саме Володимир Зеленський став президентом, а «Слуга народу» отримала більшість в парламенті. Зрештою, НСДАП теж отримала на виборах більшість. Забули, як далі розвивалися події?