Для мене було величезним шоком дізнатися, що «руский мір» патріарха Кирила — це єресь, засуджена 2016 року на Критському соборі. Виходить, війна росії проти світу — це релігійна війна, яка керується етнофілетизмом: світове православ’я не визнає принципів, якими керується російська федерація.
Ці принципи викладені в книжці патріарха Кирила «Сім слів про руский мір» (збірка проповідей 2012–2015 років). У ній дуже багато сказано про соборність, про собор, про соборність держави — але за всю книгу жодного разу не згадано ім’я Христа.
Етнофілетизм, який будує російська держава, — антихристиянська релігія. За всіма ознаками це єресь, подібна до «церкви Адольфа Гітлера»: священників, лояльних до нацистської влади, які стверджували, що Христос прийшов лише для німецької нації.
Етнофілетизм було засуджено на Соборі 1872 року в Константинополі. Болгарська церква, яка впала в цю єресь, вийшла з неї лише 1945 року. Але російська церква пішла набагато далі. Саме реакція Болгарської церкви на цю історію і підштовхнула мене написати цю статтю: я побачив у фейсбуці пост архімандрита Никанора (ігумена Гигинського монастиря), який публічно закликав болгарського патріарха Даниїла покаятися в єресі руского міра — через його зв’язки з кремлем та лояльність до цієї ідеї.
Болгарська церква реагує на це питання дуже гостро — і не випадково: 1872 року засудження філетизму теж було політичним рішенням, інспірованим тодішнім російським панславізмом. Тому сьогоднішня чутливість Болгарської церкви до цього питання, в особі архімандрита Никанора, — не просто богословська позиція, а історична пам’ять про власний досвід цієї єресі.
Богослови — автори Волоської декларації (Волоська академія богословських досліджень, Греція) — офіційно визначають руский мір як єресь. Але навіть як прості люди ми бачимо це за архітектурою храмів, за цінностями, яких церква не несе, хоча повинна нести як православна. І це відчуття підказує: тут щось набагато глибше, ніж єресь.
Я згадую Василя Розанова та його «Легенду про Великого Інквізитора Ф. М. Достоєвського» — розбір знаменитої притчі з «Братів Карамазових», де інквізитор пропонує Христу те, що є для церкви головним: соборність, авторитет, хліб, таємницю. Христос мовчить у відповідь — і саме це мовчання показує, що церква, яку пропонує інквізитор, — це церква без Христа.
Сама ідея християнства протилежна державності, соборності як інструменту влади, ієрархії заради ієрархії. Якби Христос проповідував не Царство Боже, а покору Римській імперії, — він не був би розп’ятий. Христос виступив проти імперії як місця, де замість Бога стоїть імператор.
І хіба не собор — синедріон — вирішував, кого відпустити: Христа чи Варавву? Хіба не натовп, підбурений тим самим собором, кричав «розіпни Його»? Бо християнство — це ставити особисте, індивідуальне над соборним, над ієрархічним.
«Сім слів» патріарха Кирила — набагато гірші за етнофілетизм. Тут варто розрізняти дві речі. По-перше, сам етнофілетизм суперечить Біблії: у Царстві Божому немає «ні елліна, ні юдея» (Гал. 3:28). Жертва Христа принесена саме для того, щоб цієї різниці не було, — вона за самою своєю природою наднаціональна. Тому етнофілетизм заперечує не якийсь окремий момент, а саму суть християнства.
Але по-друге, і це поглиблює конфлікт, патріарх Кирило йде далі: він оголошує найвищою цінністю собор — саме зібрання людей. А хіба це не є, по суті, фашизмом? Адже слово «фашизм» походить від «fascio» — «пучок», «зв’язка», «зібрання». Цінність християнства — не собор, не зібрання. Цінність християнства — Христос. Коли ти кажеш, що найвищою цінністю є зібрання, а не особа Христа, — ти проповідуєш не християнство, а фашизм. «Сім слів про руський мір» — це, по суті, проповідь фашизму, а руский мір — і є цим фашизмом. Його ідеологією стали саме ці собори і вчення методологів патріарха Кирила, бо найвищою цінністю християнства є Христос — Людина, а не зібрання.
Книжку написано й видано 2013 року, вона спиралася на так званих методологів — Гліба Павловського, Петра Щедровицького, Владислава Суркова. Спочатку вони через Фонд «Русский мир», створений путіним 2007 року, оформили державну ідеологію горизонтальних зв’язків і м’якої сили. Потім методологічною стала і церква. Ця структура спирається на те, що заклав ще сам Кирило: 1993 року, тоді ще як митрополит, він став ініціатором створення Всесвітнього руського народного собору. Саме звідти цінність собору як механізму консолідації виявилася тісно пов’язана з ідеями методологів.
Прихід патріарха Кирила і його праця фактично знищили церкву зсередини: церква почала керуватися принципами методології — філософією м’якого впливу влади, а не самозреченням як повторенням подвигу Ісуса Христа. Не Христа як предмета богослов’я чи об’єкта поклоніння, а Христа як живої особи — саме це самозречення є сутністю християнства.
Богослови відчули цю підміну. Тому 13 березня 2022 року з’явилася перша Волоська декларація — спочатку її підписали понад 300 богословів, згодом кількість зросла до понад 1600. А 1–3 грудня 2025 року в Гельсінкі Конференція європейських церков — уже 90 церковних лідерів на інституційному, а не приватному рівні — вперше визнала руский мір єрессю.
Але насправді це не єресь. Це набагато глибша і страшніша річ: православ’я без Христа. Це не відхід від канонів церкви, а відхід від християнства загалом.
У праці Кирила згадано державу й Бога, але не Христа. Бо Христу — як бомжу, бродязі, чия проповідь не мала місця в імперії, — немає місця й у цій державі.
2019 року якутський шаман Олександр Габишев пішки вирушив до москви — вигнати з кремля путіна, якого він назвав демоном. Дорогою до нього приходили люди, він проповідував їм — і в цьому є щось дуже схоже на те, як мала виглядати проповідь Христа: людина йде, а навколо неї збирається спільнота, бо в неї повірили.
Про цей похід і арешт знято документальний фільм «Шаманська казка». Але тут є важлива різниця: Римська імперія судила Христа за злочин — нехай і сфабрикований, та це був суд, вирок, страта. Кремлівський імператор навіть не судив Габишева за злочин у цьому сенсі. І проблема тут не в тому, що Габишев вірив, ніби в путіні сидить демон, — проблема в тому, як повівся сам путін.
Своєю реакцією він фактично показав, що й сам у це вірить: він побоявся вбити Габишева, бо тоді його дух міг би знищити імператора-демона. Тому Габишева не стратили, а ізолювали — оголосили божевільним і відправили на примусове лікування в психлікарню спецтипу.
Тут варто згадати: Христос не створював релігію і не був «християнином» у інституційному сенсі. Він лише власним життям показав, що означає бути людиною перед Богом. Можна по-різному ставитися до релігії шаманізму, але паралель між Христом і Габишевим у цій ситуації очевидна — так само, як очевидна й паралель зі злою силою, що стоїть навпроти них обох.
Ця зла сила існує в ієрархічних зв’язках і у владі. І якщо ми робимо цю силу керованою не вертикально, а горизонтально — через м’яку силу, мережі впливу, — вона не перестає бути злою. Вона просто змінює форму.
Розп’яття і каральна психіатрія — хіба це не одне й те саме? Коли людина помирає на хресті, бо не може дихати, чи коли її катують препаратами в психлікарні — хіба різниця між цим лише технічна? В обох випадках карають за переконання. А точніше — за те, що ці переконання знаходять прибічників: за Габишевим, як і за Христом, ішли люди.
23 серпня 2026 року на території Святогірської лаври на Донеччині невідомі напали на братію: чернець Варсонофій (Турянський) був убитий, ще двоє — інок Григорій і мирянин Андрій Кирієнко — тяжко поранені ножами. Особи нападників на момент написання цих рядків офіційно не встановлені; існує версія про диверсійну групу, можливо, російську.
Якщо ця версія підтвердиться, це буде дуже промовиста ілюстрація: етнофілетизм насправді байдужий навіть до ченців, які вірять у Христа. Він лише мімікрує під релігію, а в реальних рішеннях користується нею як засобом, а не сенсом. Тому він готовий убивати і власних православних ченців — навіть на території іншої держави, — бо для етнофілетів чуже життя, як і своє, не є цінністю такою, якою вважає його християнство. Релігія для них — інструмент релігійної війни, а не віра.
«Сім слів» патріарха Кирила про руский мір можна прочитати і як сім голів звіра з Апокаліпсиса — сім голів блудниці, яка сидить на водах, тобто на народах, і на якій написане ім’я: таємниця. Російська постмодерністська держава і філософія методологів множать сутності, розмивають означення, підміняють одне іншим — це та сама технологія, яку методологи застосували і до церкви. І це буквально є створенням легіону: коли стає багато слів і означень, і кожне слово змінює сенс, — правди більше немає.
І саме в цьому — вся правда: ім’я їм легіон. Тому що ми маємо справу з релігійною війною — війною етнофілетів проти світу, війною методологів, оголошеною людству, яке сьогодні репрезентує Україна.
Можна по-різному ставитися до шаманізму, і до хреста, і до християнства як до інституції. Але в основі християнства — Христос, жива людина. І коли ми бачимо Христа в кожній людині, ми і є християнами.