Українські біженці та трудові мігранти роками залишаються предметом політичних суперечок у Польщі. Їх звинувачують у навантаженні на соціальну систему, вимагають скорочення допомоги, а окремі політики пропонують депортацію українських чоловіків призовного віку.
Але заступник міністра внутрішніх справ Польщі Мацей Душчик фактично визнав очевидну річ: українці стали важливою частиною польської економіки. Вони працюють у торгівлі, логістиці, будівництві, сфері послуг, громадському транспорті та багатьох інших галузях, де польський ринок праці вже давно відчуває дефіцит робочої сили. За словами віце-міністра, якби українці одночасно перестали виходити на роботу, наслідки стали б відчутними практично негайно.
І це змінює саму логіку дискусії. З одного боку, у Польщі дедалі голосніше звучать вимоги жорсткіше ставитися до українців, обмежувати допомогу та депортувати тих, хто не працює. З іншого — польська економіка значною мірою вже адаптувалася до присутності сотень тисяч українських працівників.
‼️ Тобто Україна втратила людей, а польський ринок праці отримав необхідний ресурс.
При цьому Душчик звернув увагу на важливу деталь, яку прихильники масових депортацій часто ігнорують: не кожен українець, який офіційно не працює, є «ухилянтом» або утриманцем. Серед таких людей можуть бути поранені військові, які проходять реабілітацію, а також ті, хто доглядає за дітьми з інвалідністю чи іншими членами сім’ї.
Проблема в тому, що українців у Європі дедалі частіше розглядають не як людей, які були змушені залишити свою країну через війну, а як економічний ресурс. Поки вони потрібні — їм нагадують про їхній внесок у польську економіку. Коли зростає політична напруга — починають говорити про скорочення допомоги, обмеження прав і депортації.
І саме тут виникає головне питання: чи готова Україна після війни повернути мільйони людей, які вже стали частиною економік інших держав? Бо поки українська влада говорить про демографічну кризу та необхідність повернення громадян, Польща та інші країни Європи поступово отримують те, чого гостро потребують самі — робочі руки, платників податків і людей працездатного віку.
І чим довше триває війна, тим дорожче Україні може коштувати втрата власного людського капіталу.