Отже, маємо петицію щодо мобілізації жінок нарівні з чоловіками. І, звісно, піднявся вселенський ґвалт з цього приводу, який зводиться до того, що жінок чомусь не можна мобілізувати.
Аргументи найрізноманітніші – від класичного «хто буде народжувати» до не менш класичного «російська ІПСО». Але, якщо абстрагуватися від емоцій та того факту, що дана петиція дійсно є майстерним накиданням відомої речовини на вентилятор, то ідея мобілізації жінок з усією гостротою піднімає проблему, яку в сучасній Україні воліють сором’язливо замовчувати.
Йдеться про дискримінацію чоловіків за статевою ознакою. Для суспільства, яке під тиском ліваків усяких кольорів і відтінків та войовничих феміністок на віру сприймає тезу про те, що жінок на всіх кутках утискують чоловічим шовінізмом і загалом «всі чоловіки – то є тварюки, їм тільки факу хочеться від жінки», той факт, що найбільш дискримінованою частиною громадян України є саме чоловіки, буде несподіванкою.
Однак, якщо говорити не емоціями, а сухими фактами, то саме так і є. Почнемо з Конституції, стаття 24 якої так і називається: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом».
Перший абзац цієї статті звучить наступним чином: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Ще раз – ніяких привілеїв за ознаками статі.
Другий абзац цю тезу начебто продовжує: «Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї».
Але тут же, в цьому ж самому рядку суперечить сам собі: «спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям».
Тобто – з одного боку «рівні права і обов’язки», а з іншого – «спеціальні заходи щодо жінок, пільги, створення спеціальних умов» саме для жінок.
Ясно, що тут автору заперечать – йдеться про материнство, вагітність тощо. Логічно. Але ця логіка суперечить тезі про «рівні права й обов’язки». Або ми визнаємо той факт, що у жінок і чоловіків не може бути рівності у деяких аспектах просто в силу фізіології, або ж тоді не надаємо переваг комусь із них з причини тієї ж фізіології. Тут як у відомому анекдоті: або хрестик зніміть, або труси надягніть.
Добре, облишимо Конституцію. І перейдемо до інших законів. Наприклад, до Кримінального кодексу України. У якому ціла низка статей має пільги саме для жінок.
Наприклад, вагітність. Пункт 4 частини 1 статті 66 ККУ прямо передбачає: вчинення кримінального правопорушення жінкою у стані вагітності є обставиною, яка пом’якшує покарання.
Ба, більше – за ч. 2 ст. 64 ККУ довічне позбавлення волі не застосовується до жінок, які були вагітними під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку. Тобто навіть якщо злочин належить до категорії, за яку передбачене довічне ув’язнення, вагітній жінці довічне покарання призначити не можна. Що б вона не зробила.
Є ще ціла низка пільг для жінок, в основному вагітних або таких, які мають малолітніх дітей. Кому цікаво – почитайте ККУ (та й взагалі непогано б, бодай побіжно, знати його положення). Але суть не в тому. А в тому, що чоловікам ті ж самі обставини не зараховуються як пільгові при призначенні покарання.
Зараз знову скажуть про вагітність – чоловік не може завагітніти. Звісно, не може. Але малолітніх дітей може мати? Чому ж, наприклад, жінку, яка має дитину до семи років, і якій призначено обмеження волі або позбавлення волі, суд може звільнити від відбування покарання з випробуванням, а чоловіка з такою ж дитиною, посилаючись на ці ж самі обставини, – ні?
До жінок з дітьми до 14 років не застосовується такий вид покарання, як обмеження волі. Арешт не застосовується до вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років. А до чоловіків з такими дітьми – цілком застосовується.
В чому принципова різниця? Це не є дискримінацією? Зараз знову можна почати розводитися про особливості вихованні дитини матір’ю і батьком, але, по-перше, хто сказав що чоловіки обов’язково гірше це роблять (знову дискримінація, до речі), а, по друге – повернімося до Конституції з її заявою про «рівні права і обов’язки» і декларацією про те, «що ніхто не може мати переваг».
Ну і трохи статистики: станом на 31 грудня 2025 року в Україні покарання у вигляді довічного позбавлення волі відбували 1 573 особи, з них – 30 жінок. Так, звісно, чоловіки вчиняють більше тяжких злочинів, ніж жінки. Але довічне покарання щодо останніх застосовується куди рідше: жінок-довічниць менше 2% від усіх довічно засуджених.
Ну і насамкінець – стаття 117 ККУ «Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини». Вона передбачає покарання у вигляді «обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк». Для батька вбивство новонародженої дитини буде каране за звичайною процедурою, причому ця обставина буде якраз обтяжувати його вину.
Суть не в моральності такого злочину. Суть у різних підходах – за одне й те саме діяння для жінок і чоловіків передбачені різні покарання. Як там у Конституції – «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками статі»? Ну-ну.
Є пільги для жінок і при виході на пенсію. Хоча загалом наразі начебто для чоловіків і жінок і діють єдині правила, але, наприклад, право на дострокову пенсію мають матері осіб з інвалідністю з дитинства або тяжко хворих дітей, яких виховали до 6 років, в той же час батьки таких дітей мають право на цю ж саму пенсію не автоматично на тих самих умовах, що мати. Закон передбачає спеціальні умови й пріоритет матері – для батька таке право може виникати лише якщо мати не скористалася ним або її немає.
В чому тут різниця? Чому мати має привілей апріорі, а батько – лише за певних умов?
Трудове законодавство також передбачає низку преференцій щодо жінок: спеціальний захист від звільнення вагітної жінки; такий же захист має жінка, яка має дитину до 3 років (до 6 років у передбаченому законом випадку), а також одинока мати з дитиною до 14 років або дитиною з інвалідністю; вагітну жінку та жінку з дитиною до 3 років не можна залучати до нічних, надурочних робіт, роботи у вихідні та відряджень; перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються; заборонено відмовляти жінці в прийнятті на роботу або знижувати зарплату через вагітність чи наявність дитини до 3 років тощо.
Так, з точки зору здорового глузду вагітна жінка не може виконувати ту роботу, що й чоловік. І дитину груддю чоловік годувати не може. Але знову ж, вкотре вже – ми говоримо про конституційну норму, яка прямо забороняє переваги за статевою ознакою чи про мораль? Закон і мораль – поняття далеко не тотожні.
Ну і до найбільш очевидних юридичних переваг жінки перед чоловіком у сучасному українському праві. Про які йдеться у тій самій скандальній петиції. Про мобілізацію.
Жінки не підлягають обов’язковому призову на військову службу під час мобілізації саме за ознакою статі. Чинний закон «Про військовий обов’язок і військову службу» прямо говорить: жінки, які перебувають на військовому обліку, можуть бути призвані у воєнний час лише у добровільному порядку.
Хто не вірить – то ось повна цитата частини 12 статті 1 чинного наразі Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»:
«Жінки, які перебувають на військовому обліку, можуть бути призвані на військову службу чи залучені для виконання робіт із забезпечення оборони держави у воєнний час у добровільному порядку. У мирний час жінки можуть бути прийняті на військову службу та службу у військовому резерві тільки в добровільному порядку (за контрактом)».
При цьому закон декларує рівність жінок і чоловіків у військовому обов’язку, але тут же запроваджує принципову різницю. Яка полягає в наступному: чоловіки-військовозобов’язані під час мобілізації можуть бути призвані в обов’язковому порядку, а жінки-військовозобв’язані — лише добровільно.
Ну, і де тут ота сама конституційна норма про те, що всі мають рівні права та обов’язки і ніхто не може мати привілеїв чи обмежень за ознакою статі?
Той факт, що в Україні чоловіки дискриміновані саме за статевою ознакою, лежить не поверхні. Його можна вперто не помічати і заперечувати, але він від того не зникає. Найочевиднішою ця дискримінація є саме у питанні мобілізації. Але й у інших сферах життя вона трапляється не так рідко, як того хотілося б феміністкам і лівакам, які заперечують очевидне і вперто намагаються натягнути сову на глобус.
І насамкінець закінчимо тим, з чого почали: з петиції про мобілізацію жінок. Чи назбирає вона необхідну кількість голосів, чи ні – неважливо. Суть в тому, що до мобілізації жінок таки дойде, подобається це кому чи ні. Причина очевидна – майже вичерпаний мобілізаційний потенціал серед чоловіків.
Але є ще одна причина і вона саме морального порядку. Коли жінки добиваються рівних прав з чоловіками, їм варто пам’ятати, що рівні права породжують і рівні обов’язки.
В реаліях сучасної України це можна сформулювати наступним чином: жінки нарівні з чоловіками з піснями, веселими жартами про «хоть поржом» в 2019-му році обрали цю владу. Їх у цьому ніхто не обмежував. Тепер настала пора нести відповідальність за це право вибору. Зокрема, й у вигляді обов’язку йти на війну нарівні з чоловіками.
Рівні права мають породжувати рівні обов’язки не лише тоді, коли це комусь вигідно чи так хочеться. А завжди. А ви як хотіли?