У Німеччині розпочалася серйозна політична та суспільна дискусія щодо майбутнього сирійських біженців. Головний економіст видання WELT Доротея Зімс заявила, що Берлін має розпочати процес повернення значної частини громадян Сирії, оскільки, на її думку, обставини, через які вони отримали захист, суттєво змінилися.
Її аргументація базується на кількох тезах:
— після падіння режиму Башара Асада та припинення масштабних бойових дій ситуація в Сирії вже не є такою, як у період масової міграції;
— за останній період із сусідніх країн, за її даними, до Сирії повернулися близько 1,5 млн людей;
— водночас із Німеччини добровільно виїхали лише близько 3700 сирійців;
— у ФРН проживає приблизно 940 тисяч громадян Сирії, а з урахуванням тих, хто отримав німецьке громадянство, кількість сягає майже 1,3 млн.
Зімс наголошує: статус біженця відповідно до міжнародних норм не є автоматично довічним. Якщо причини, через які людина отримала міжнародний захист, зникають, держава має право переглянути цей статус. Водночас її пропозиція не передбачає механічного повернення всіх сирійців. Йдеться про диференційований підхід: люди, які потрібні німецькій економіці — лікарі, інженери, фахівці високої кваліфікації — можуть залишатися, але вже в іншому статусі: як трудові мігранти, а не біженці.
Чому ця дискусія важлива для України? Попри очевидні відмінності між Сирією та Україною, є один спільний фактор — тимчасовий захист у Європі не створювався як постійна система переселення.
Українці отримали захист через повномасштабну агресію росії. Це принципово інша ситуація: мільйони людей були змушені залишити свої домівки через ракетні удари, окупацію територій і безпосередню загрозу життю.
Однак європейські уряди вже зараз думають про майбутнє. Коли перед Україною постане стратегічне питання — як повернути мільйони громадян, які за роки війни адаптувалися до життя в країнах ЄС.
Перші роки війни Європа діяла за принципом екстреної допомоги: надати безпеку тим, хто її потребує.
Але з часом виникає інше питання: як поєднати гуманітарні зобов’язання, потреби економіки та інтереси самих країн.
Саме тому у Німеччині з’являється дискусія: хто має повернутися для відновлення своєї країни, а хто може залишитися через роботу та інтеграцію. Для України цей досвід є важливим попередженням. Головний виклик після війни — не тільки відбудова міст, а й повернення людей.
Україні після перемоги знадобляться мільйони громадян:
— для відновлення економіки;
— для роботи у промисловості та медицині;
— для розвитку освіти та технологій;
— для демографічного відновлення країни.
Але люди повертаються не лише через заклики до патріотизму. Вони повертаються туди, де є:
• безпека;
• робота;
• нормальні умови життя;
• перспектива для дітей;
• довіра до держави.
Якщо Україна не створить таких умов, частина громадян може залишитися в Європі навіть після завершення війни.
Німецька дискусія показує: тимчасовий захист у Європі не може бути безстроковою моделлю. Для Сирії питання звучить так: хто повернеться і допоможе відновлювати країну? Для України незабаром постане аналогічне питання: як зробити так, щоб українці, які отримали досвід, освіту та професійні навички в Європі, стали частиною відновлення власної держави.
Після завершення війни боротьба за території зміниться боротьбою за людей. І саме людський капітал може стати головним фактором майбутнього успіху України.