Під гаслом «це вимога ЄС» українській владі дедалі частіше пропонують нові податки, жорсткіший контроль, розширення повноважень фіскальних органів та додаткові адміністративні процедури. Але виникає принципове питання: чому європейські стандарти впроваджуються переважно там, де йдеться про обов’язки громадян — а не про обов’язки держави?
У країнах Європейського Союзу високі податки існують не самі по собі. Їх супроводжують:
▪️ конкурентні зарплати та пенсії;
▪️ незалежні суди;
▪️ реальний захист права власності;
▪️ якісна медицина;
▪️ прогнозовані правила для бізнесу;
▪️ відповідальність державних органів перед платником податків.
В Україні ж багатьом громадянам пропонують жити за європейськими фіскальними правилами, отримуючи при цьому далеко не європейський рівень державних послуг, соціального захисту та правової безпеки. Посилання на «вимоги ЄС» не повинно перетворюватися на універсальне виправдання будь-якого посилення контролю.
Європейська інтеграція — це комплексна реформа держави, а не вибіркове запозичення лише тих норм, які розширюють повноваження чиновників. Саме тому дедалі більше людей ставлять логічне запитання: якщо від громадян вимагають жити за європейськими правилами, то коли сама держава почне працювати за європейськими стандартами?
Без відповіді на це питання будь-які нові фіскальні ініціативи ризикують сприйматися не як шлях до Європи. А як чергове збільшення навантаження на суспільство під європейськими гаслами.