Олександр Лукашенко заявив, що всіх, «хто не вміє працювати», слід направляти до армії на південний кордон білорусі:
«Всіх, хто не вміє працювати, — в армію і на південний кордон. У ліс. Там наші хлопці, сили спеціальних операцій, за моїм наказом розосереджені вздовж українського кордону».
Ця заява виглядає суперечливою. Офіційний Мінськ уже кілька років поспіль запевняє, що не збирається воювати з Україною і не планує відкривати новий фронт. Але якщо військової загрози немає, то навіщо постійно наголошувати на розгортанні підрозділів Сил спеціальних операцій саме на українському напрямку?
Фактично Лукашенко вкотре використовує український кордон як аргумент для внутрішньої аудиторії. Образ зовнішньої загрози дозволяє виправдовувати посилену військову присутність, жорсткі заходи безпеки та подальшу мілітаризацію країни.
Показовою є й інша деталь. Лукашенко фактично пропонує використовувати армію як місце для «перевиховання» тих, хто, на його думку, працює недостатньо ефективно. Це ще раз демонструє ставлення до військової служби не як до професійної інституції, а як до інструменту дисциплінування суспільства.
Для України ця риторика навряд чи означає підготовку до негайного наступу з боку білорусі. Однак вона підтверджує інше: північний кордон і надалі залишатиметься напрямком, який потребує постійної уваги та утримання українських сил, навіть якщо реальної готовності Мінська вступити у війну наразі не спостерігається.