Ми багато говоримо про те, якою буде Україна після війни. Але значно рідше задаємо головне запитання. На кого працюватиме післявоєнна Україна? На суспільство — чи знову на вузьке коло людей?
Саме це свого часу визначило долю Норвегії. Після відкриття нафтових родовищ норвежці могли піти шляхом багатьох країн, де природні ресурси стали джерелом збагачення окремих сімей, політичних еліт або олігархів. Але вони зробили інший вибір.
Парламент проголосив простий принцип:
«Природні ресурси належать усьому норвезькому народу».
Не державі. Не уряду. Не політикам. Саме народу. Саме тому було створено суверенний фонд, куди спрямували більшість нафтових доходів.
Ці кошти не розчинилися у популістських проєктах чи передвиборчих обіцянках. Їх інвестували у світову економіку, щоб вони працювали не лише на нинішнє покоління, а й на дітей та онуків.
Україна після війни опиниться перед таким самим історичним вибором. Попереду — міжнародна допомога, масштабна відбудова, інвестиції, видобуток критично важливих корисних копалин, розвиток енергетики, портів, логістики та промисловості.
І головне питання буде не в тому, скільки грошей прийде. А хто ними розпоряджатиметься.
Чи стане післявоєнна Україна державою рівних можливостей? Чи знову ресурси опиняться під контролем фінансово-політичних груп, які десятиліттями заробляли на державі більше, ніж сама держава? Саме тут проходить межа між успішною країною та державою, яка вкотре втратить історичний шанс.
Водночас було б наївно думати, що секрет Норвегії — лише в нафті. Норвегія побудувала свою модель завдяки сильним інституціям, незалежним судам, низькому рівню корупції, політичній відповідальності та високій довірі між суспільством і державою.
Без цього навіть найбільші природні багатства не рятують. Достатньо подивитися на країни, які мають значно більше нафти, але так і не змогли побудувати заможне суспільство.
Україні після війни доведеться зробити свій вибір. Не між капіталізмом і соціалізмом. А між державою, де ресурси працюють на громадян, і державою, де громадяни працюють на тих, хто контролює ресурси.
Справжня перемога — це не лише повернення територій. Справжня перемога настане тоді, коли через двадцять років українці зможуть сказати:
«Багатство України належить українському народу, а влада лише тимчасово ним управляє».
Можливо, саме це і стане головним випробуванням для України після війни.