Вчора, 13 жовтня, Мар’яна Безугла запропонувала, щоб після закінчення школи до армії йшли всі — і хлопці, і дівчата. Також вона виступила за перегляд відстрочок, пов’язаних із навчанням, і послалася на досвід Ізраїлю.
Але перш ніж вимагати від усієї молоді обов’язкової служби, варто відповісти на просте запитання: де конкретний план, розрахунки, підготовлені інструктори, навчальні центри та фінансування? Гучна заява — ще не оборонна реформа. А посилання на Ізраїль не звільняє від необхідності пояснити, як така система працюватиме в Україні.
Ця пропозиція особливо показова на тлі політичної історії самої Безуглої. Вона конфліктувала з військовим командуванням, критикувала Залужного та Сирського, залишила фракцію «Слуга народу», а 18 серпня 2026 року повернулася до президентської команди. Пояснення — необхідність просувати створення комісії з питань військової юстиції.
Але що змінилося за цей час? Які принципи виявилися настільки важливими, що спочатку призвели до розриву з фракцією, а потім перестали бути перешкодою для повернення? Чому суспільство знову має приймати політичні пояснення без повної ясності щодо мотивів і домовленостей?
Є й інше питання. У березні 2026 року повідомлялося про досудове розслідування щодо можливих правопорушень, пов’язаних із публічними заявами депутатки. Сам факт провадження не доводить вини — це має встановлювати суд. Але він не скасовує права суспільства запитувати, як політичне керівництво оцінює ризики та відповідальність своїх представників.
Проблема не в тому, що депутатка має право на різкі заяви чи власну позицію. Проблема — у розриві між вимогами до громадян і стандартами, яких суспільство очікує від влади.
Молоді пропонують обов’язкову службу. Військовим роками адресують публічну критику. Громадян закликають до дисципліни й самопожертви. Але від політиків суспільство також має право вимагати послідовності, доказовості та пояснень.
Безугла — не вся влада, але її політична історія стала тестом для «Слуги народу». Якщо повернення до фракції виправдане, нехай керівництво пояснить не лише формальну процедуру, а й власні принципи. Якщо загальна служба для випускників справді потрібна, нехай депутатка представить не гасло, а реалістичну модель із цифрами, строками та гарантіями.
Державна політика — це не змагання в гучності заяв. Це відповідальність за наслідки. І вимагати її потрібно не лише від військових чи молоді, а й від тих, хто ухвалює рішення та повертається до владної команди.