Урсула фон дер Ляєн прибула до Києва у День Незалежності України та оголосила про виділення ще €6,1 млрд на оборонні потреби України. На перший погляд — вражаюча цифра. Але якщо відкинути політичну риторику, виникає головне питання: що насправді стоїть за цими мільярдами і наскільки вони здатні змінити ситуацію на фронті?
Кошти мають бути спрямовані на те, чого Україна сьогодні справді гостро потребує: ППО та ПРО, ракети, боєприпаси й радіолокаційні системи. Це правильні пріоритети. Росія продовжує завдавати масованих ракетно-дронових ударів, а дефіцит ракет для систем ППО залишається одним із найсерйозніших обмежень української оборони.
Але є важливий нюанс. Йдеться про фінансування конкретних оборонних закупівель у межах масштабнішого механізму Ukraine Support Loan (UASL) обсягом до €90 млрд на 2026–2027 роки. Із цієї суми близько €60 млрд передбачено на оборону, ще €30 млрд — на бюджетну та макрофінансову підтримку України.
Європа фактично переходить до довгострокового фінансування війни. Раніше європейська допомога часто виглядала як серія окремих рішень: певна кількість систем ППО, партія ракет, боєприпаси. Тепер ЄС формує багаторічну фінансову конструкцію. Це важливий політичний сигнал.
Брюссель уже не виходить із припущення, що війна завершиться найближчими місяцями. Навпаки — Європа готується до тривалого протистояння.
Але є і неприємна сторона. Україна отримує ресурси передусім для того, щоб компенсувати дефіцит озброєнь, а не для створення принципово нової оборонної архітектури. €6,1 млрд дозволять закуповувати ракети, боєприпаси, радари та системи ППО. Але гроші самі по собі не створюють виробничих потужностей.
Україні потрібні не лише поставки, а й:
— спільне виробництво з європейськими компаніями;
— масштабування виробництва ракет і дронів;
— виробництво власних засобів ППО;
— розвиток радіоелектронної боротьби;
— довгострокові контракти, які дозволять оборонній промисловості планувати виробництво на роки вперед.
Саме тут Європі ще належить зробити значно більше. Адже можна виділити мільярди євро, але якщо виробничі потужності союзників обмежені, гроші не перетворюються миттєво на ракети.
€90 млрд — це багато. Але чи достатньо? На папері сума величезна. Але масштаб війни також величезний. Україна одночасно фінансує армію, закуповує озброєння, захищає енергетичну інфраструктуру та забезпечує функціонування держави. Росія при цьому продовжує спрямовувати значні ресурси на військове виробництво. Тому головне питання вже не лише в тому, скільки Європа готова дати Україні.
Питання в іншому. Наскільки швидко ці гроші перетворюються на реальні бойові спроможності? Якщо між політичним рішенням у Брюсселі та появою ракет, боєприпасів чи систем ППО в Україні проходять місяці, ефективність навіть багатомільярдної програми суттєво знижується.
Сьогоднішні €6,1 млрд — безумовно хороша новина для України. Але сприймати цю суму як вирішення проблеми було б помилкою. Європа демонструє готовність фінансувати українську оборону в довгостроковій перспективі.
Тепер завдання Києва — домогтися наступного кроку: не просто фінансування закупівель, а створення спільного оборонного виробництва України та Європи. Бо у війні на виснаження перемагає не той, кому один раз дали більше грошей.
Перемагає той, хто здатний швидше перетворювати гроші на виробництво, виробництво — на зброю, а зброю — на результат на полі бою. Саме за цим критерієм і варто оцінювати наступні €90 млрд європейської підтримки України.