Поки українці щодня донатять армії, допомагають переселенцям, відбудовують зруйновані будинки та виживають під обстрілами, держава дедалі активніше займається іншою справою. Вибудовує систему стягнення боргів із власних громадян.
За перше півріччя 2026 року відкрито понад 108 тисяч нових виконавчих проваджень за борги за комунальні послуги. Кожен четвертий боржник — пенсіонер. І це, мабуть, найкраща характеристика нинішньої державної (по суті — антисоціальної) політики.
Після п’яти років війни мільйони людей втратили роботу, бізнес, житло, здоров’я. Тисячі підприємств знищені або закриті. Мільйони українців живуть у режимі постійної економії.
Але для влади проблема, схоже, не в тому, що люди зубожіли. Проблема в тому, що вони перестали вчасно платити.
Замість чесно визнати: комунальні борги стали наслідком війни та економічної кризи, влада робить ставку на суди, виконавців, арешти рахунків і примусове стягнення. Тобто не боротьба з причинами. А боротьба з наслідками.
Особливо цинічно це виглядає щодо пенсіонерів. Спочатку людям призначають пенсії, на які дедалі важче прожити. Потім підвищують фінансове навантаження. А коли людина не може заплатити — її записують у боржники.
Виходить дивна логіка держави. Коли потрібно знайти кошти на власне утримання — гроші є. Коли потрібно фінансувати нові державні органи, підвищувати зарплати чиновникам, закуповувати службові автомобілі чи оплачувати нескінченні консультації — можливості знаходяться.
Але коли мова заходить про підтримку людей, які опинилися за межею бідності через війну, відповідь одна:
«Платіть. Не можете — будемо стягувати.»
Найнебезпечніше навіть не це. Найнебезпечніше, що держава поступово змінює саму філософію своїх відносин із громадянином.
Раніше держава мала захищати людину. Тепер дедалі частіше складається враження, що громадянин розглядається виключно як джерело податків, штрафів, тарифів і платежів.
Не частина носія суверенітету і єдиного джерела влади (народу), як зазначено у Конституції. Не партнер. Не людина, яка переживає війну. А боржник, з якого потрібно будь-що отримати гроші.
І коли влада говорить про «європейські стандарти», варто пам’ятати: у Європі спочатку забезпечують гідні доходи, соціальний захист і можливість оплатити рахунки. В Україні ж громадянам дедалі частіше пропонують лише європейські механізми стягнення.
Без європейських зарплат. Без європейських пенсій. Без європейського рівня життя.
І якщо за п’ять років війни сотні тисяч людей уже не можуть оплатити навіть базові комунальні послуги, то це не свідчення масової безвідповідальності. Це свідчення того, що соціально-економічна політика держави дедалі більше відривається від реального життя людей.