Новини останніх днів звучать так, ніби війна Росії з Європою почнеться вже завтра. Приводом для цієї тривоги стала промова Путіна на Валдаї: він пригрозив, що коли на Росію нападуть, у хід піде вся зброя, яка в нього є. Яку саме зброю він мав на увазі, вголос сказано не було. Але зрозуміли всі. Ядерну.
Чи це оголошення війни, чи черговий шантаж, у Європі розбиратися не стали. У Литві вже готують план евакуації цивільного населення: мешканців Вільнюса збираються вивозити до Польщі. Литовці разом із поляками прокладають маршрути й визначають, які мости доведеться укріпити, щоб вони витримали потоки людей. Те саме відбувається в Естонії та Латвії. Усе це ніби вказує на те, що Третя світова вже стоїть на порозі.
Моя відповідь – ні. І чому ні, пояснив сам Путін, у тій самій валдайській промові.
- Зізнання, сказане вголос
- Таран, який завжди воював за чужі гроші
- Новий господар з-за океану
- Алгоритм, у якому бракує однієї деталі
- Ресурс, за який точиться війна
- 2014 рік: Майдан як зірваний привід
- Армію хотіли отримати, а не знищити
- Сценарій на 2030 рік
Зізнання, сказане вголос
Путін окреслив, що Європа – супротивник, удвічі більший за Росію. У Європі вдвічі більше людей, у неї значно сильніша армія і значно потужніша економіка. Важливий тут не сам факт, що він це сказав, а інтонація, з якою він це казав. Путін ніби перед кимось виправдовувався, пояснюючи, що супротивник удвічі сильніший за нього. Він говорив як виконроб, який пояснює своєму підрядникові, що не впорається із завданням. Що ще одного воєнного зіткнення він не потягне, хоч як би його просили.
Від своїх зобов’язань він при цьому не відмовляється і заявляє про готовність застосувати ядерну зброю. Але тут важливо зрозуміти головне: загроза ядерної війни – це не зовсім план нападу. Це відверте визнання слабкості Росії, її воєнної імпотенції.
Чи означає це, що війни з Європою точно не буде, не буде ніколи? Ні. Десятки аналітиків кажуть, що війну з Європою заплановано, і заплановано давно. Просто Москві для успішного її втілення бракує одного, скажімо так, компонента. Щоб зрозуміти, якого саме, доведеться згадати історію.
Таран, який завжди воював за чужі гроші
Чи нападала Росія на Європу раніше? Так, і неодноразово. Росія воювала з Європою багато разів. І, що дуже важливо, ніколи за свої гроші й ніколи заради своїх інтересів.
Почалося все це ще за Івана Грозного, якого не випадково називали “англійським царем”. У 1558 році він розпочав Лівонську війну і захопив Нарву. Саме через Нарву до Москви пішли англійські кораблі з порохом, зброєю та майстрами. Польський король Сигізмунд Август писав тоді королеві Єлизаветі й благав припинити ці постачання, бо англійці озброюють ворога всіх вільних народів.
Лондон його не послухав. І не послухав із цілком об’єктивної причини. Досить запитати, хто програв у цій війні. Ганза. Лівонські міста Ганзейського союзу, Рига, Ревель, Дерпт, опинилися у вогні. А балтійську торгівлю, яку Ганза тримала століттями, перехопили англійці. У 1598 році Єлизавета закрила Ганзейське подвір’я в Лондоні. Москва воювала, Ганза впала, а виграла Англія.
Через півтора століття історія повторилася. У Північній війні Петро I 21 рік воював зі Швецією, яка тоді була господинею Балтики. Швеція впала, але головним вигодонабувачем стала не Росія, а Британія. Поки Петро воював, Британія в 1713 році за Утрехтським миром закріпила за собою панування на морях. Росія зламала Швецію, а володаркою морів стала Британія.
На цьому їхні стосунки не припинилися. У 1755 році Британія підписала з Петербургом субсидну конвенцію, і умови в ній були прості, як у договорі оренди. Росія тримає на кордоні Ліфляндії 55 тисяч солдатів, готових виступити за першим же наказом Лондона. Лондон за це платить 100 тисяч фунтів на рік, поки війська стоять, і 500 тисяч, коли вони йдуть у бій.
За Наполеона ця торгівля гарматним м’ясом стала системою. Згадайте гордість російської армії, знаменитий перехід Суворова через Альпи в 1799 році. Хто за нього заплатив? Знову британські гроші. Цим переходом на Росії пишаються досі, але заплатила за нього британська скарбниця.
Чи намагалася Росія вирватися з чіпких британських рук? Намагалася. Імператор Павло I посварився з британцями і вирішив змінити покупця. Він зблизився з Наполеоном і навіть відправив донських козаків у похід на Індію. Але за дивним збігом обставин у березні 1801 року Павла вхопив удар табакеркою в голову. А його син Олександр I, отримавши престол, чомусь одразу ж повернув козаків додому і тут-таки помирився з Лондоном.
У 1805 році Лондон і Петербург домовилися вже про точний тариф: 1 250 000 фунтів на рік за кожні 100 000 російських солдатів. Тобто Британія купувала гарматне м’ясо для війни з Францією поштучно, за ціною кожного багнета. Сама Британія при цьому воювала здебільшого на морі, де їй просто не було рівних. А на суходолі за неї воювали куплені армії. У 1814 році російська армія увійшла в Париж, і завдяки цьому господинею світу стала Британія, яка не втратила в цій війні жодного свого, навіть найменшого, села.
Новий господар з-за океану
З часом доба британської гегемонії скінчилася. Гроші перепливли океан, і разом із ними в російського тарана Європи з’явився новий господар.
Американські гроші прийшли в уже радянську Росію раніше за американських дипломатів. У 1921 році, коли Поволжя вимирало від голоду, американська допомога годувала понад 10 мільйонів людей. Навіщо Америці були потрібні ці люди, зрозуміло. Америка допомагала більшовикам пережити голод, який міг змести їхню владу.
А коли голод минув, на Росію прийшов американський бізнес. Форд збудував совітам автозавод у Горькому. Детройтський архітектор Альберт Кан спроєктував для совітів понад 500 заводів. Знаменитий Сталінградський тракторний завод зібрали на Волзі під керівництвом американських інженерів. Та й легендарну Магнітку будували ті самі американці.
Але по-справжньому важливе, цікаве й показове інше. Ті самі американські гроші в той самий час ішли й до Німеччини. Американські банки давали гроші Німеччині, щоб Німеччина сплачувала з них борги Британії та Франції. А Британія і Франція повертали ці гроші Америці. Гроші ходили по колу, і на кожному колі американські банки отримували відсотки. Американська компанія General Motors купила німецький Opel. Форд збудував завод у Кельні.
Москва тим часом теж не сиділа без діла: вона таємно вирощувала німецьку армію. Німеччині заборонено було мати танки й військову авіацію, тому німецькі льотчики навчалися під Липецьком, а німецькі танкісти під Казанню. Майбутні підкорювачі Європи, генерали Гітлера, вчилися воювати разом із росіянами в Радянському Союзі.
У серпні 1939 року Сталін і Гітлер підписали пакт і таємно поділили між собою Європу. Німеччина напала на Польщу із заходу, а Червона армія вдарила по Польщі зі сходу. Сталін і Гітлер розділили Польщу, і так почалася Друга світова війна.
Британія і Франція оголосили Німеччині війну, і британський флот перекрив Німеччині морську торгівлю. По суті, Німеччина опинилася під санкціями: ні нафти, ні каучуку, ні зерна з океану до неї більше не надходило. І тут на допомогу прийшла Москва. Вона продавала Німеччині не лише власну сировину. Вона закуповувала для Німеччини каучук та інші товари не тільки в Азії, а й по всьому світу. І везла їх своєю територією, Транссибом, в обхід британської блокади.
У 1940 році, в той момент, коли весь світ воював із Німеччиною, Москва і Берлін підписали торговельну угоду. Радянська нафта й радянське зерно потекли до Німеччини потоком. Ешелони йшли до останньої ночі перед 22 червня 1941 року. Усю Європу німецька армія розгромила тільки завдяки Росії.
Чи можна сказати, що американці допомагали чи заважали виключно Європі, Німеччині чи СРСР? Ні. Ніколи. Великі гроші завжди були там, де більші прибутки. Але в цієї війни було й політичне бачення з-за океану, і найкраще цю логіку сформулював Гаррі Трумен, тоді ще сенатор. Через два дні після нападу Німеччини на СРСР він сказав газеті New York Times: якщо перемагає Німеччина, треба допомагати Росії, а якщо перемагає Росія, треба допомагати Німеччині, і нехай вони вб’ють одне одного якомога більше.
Так і сталося. Але скільки б прибутку не принесла війна американським заводам, головний заробіток почався тільки після неї. Відбудова Європи стала по-справжньому казковим ринком для американських товарів: верстати, вантажівки, зерно, електростанції і кредити на роки вперед. Європа лежала в руїнах і стала ринком мрії для американських грошей. Тим паче що після війни в Америки просто не залишилося конкурентів. Усі конкуренти Сполучених Штатів лежали в руїнах.
Алгоритм, у якому бракує однієї деталі
Якщо скласти ці дві сторінки історії, британську й американську історію володарювання над Росією, виходить один і той самий алгоритм. Господареві світу завжди потрібна слабка Європа. І Москва завжди виступає тараном для гегемона.
Москва продає гегемонові те, чого в неї завжди багато, і продає максимально дешево. Це готовність кинути у війну стільки людей, скільки замовить гегемон. Саме тому Путін переймається погіршенням демографії Росії. Гегемон платить за гарматне м’ясо. Війна випалює Європу. Гегемон заробляє на продажу зброї, а потім заробляє на відбудові. А Москву після цього щоразу садять на ланцюг, щоб вона не уявила себе господарем становища. Після Наполеона це була Кримська війна. Після 1945 року – холодна.
Алгоритм зрозумілий. Але де ж той самий компонент, якого бракує Москві? Він є, і його справді бракує у формулі перемоги Росії. Власних сил на велику війну з Європою в Москви не вистачало ніколи. Тому перед кожною великою війною Москва спершу забирає ресурс сусіда. Згадайте, що перед війнами з Наполеоном Росія разом із Пруссією та Австрією поділила Польщу. І саме поділ Польщі за пактом із Гітлером став початком Другої світової.
То чи є Польща тим самим необхідним компонентом для перемоги Москви? Ні. Серед усіх сусідів Москви є один, без якого вона ніколи не виграла жодної великої війни. Це Україна.
Ресурс, за який точиться війна
У 1654 році в Переяславі гетьман Богдан Хмельницький став союзником московського царя. Він шукав союзу, а отримав ярмо. Саме завдяки цьому союзу Україна на століття стала головним донором гарматного м’яса для воєн Москви. Так, Україна давала Росії не лише хліб. Це важливо знати й розуміти і сьогодні.
Без України Москва небезпечна. Але тільки з Україною Москва стає справжньою загрозою для Європи. Тому сьогодні Москва воює за Україну не стільки заради території, скільки заради ресурсу. Того самого людського ресурсу, який так потрібен їй для війни.
Тепер зрозуміло, чому Кремль завжди був проти вступу України в НАТО. І чому США завжди були з ним у цьому солідарні. Якщо Україна стане членом НАТО, Москва назавжди втратить свій передовий воєнний ресурс. Те саме станеться, якщо Україна об’єднається з Польщею в союз. Тоді на західному кордоні Росії виросте неприступний редут на чолі з українською військовою машиною, найдосвідченішою армією Європи і світу.
Кому це найменш вигідно, здогадатися нескладно. А чи вигідно це США? Категорично ні. Поки в Європи немає власної військової сили, Європа купує американську зброю і чекає рішень із Вашингтона. Тому союз Польщі та України Вашингтону зовсім не потрібен. Він хоче його найменше на світі.
Проблема в тому, що й Берлін не бачить у цьому союзі вигоди для себе. Адже якщо головна армія Європи опиниться сьогодні між Віслою і Дніпром, то туди ж зміститься і політичний центр Європи. Ось і виходить парадокс: союз Польщі та України не потрібен нікому з великих гравців.
2014 рік: Майдан як зірваний привід
Додамо трохи реалізму і подивімося на події 2014 року в Україні під іншим кутом.
Сьогодні заведено стверджувати, що Майдан зірвав плани Москви, і у відповідь вона забрала Крим і Донбас. Я пропоную подивитися на ці події інакше. Чи міг Майдан бути для Москви не перешкодою, а приводом? Приводом увести війська?
Влітку 2013 року Росія влаштувала Україні торговельну блокаду. Восени Янукович вимушено відмовився підписувати угоду з Євросоюзом. І саме у відповідь на це на вулицю вийшли люди. Я абсолютно впевнений, що вони керувалися чистими патріотичними спонуканнями. Але чи не було те, що зробив Янукович, провокацією? Чи не запустив він сценарій, який Москва вже розігрувала в Угорщині та Чехословаччині?
Москва ж не вигадує нових схем. Чекісти постійно повторюють те, що мало в них успіх у минулому. І в Україні ситуація була дуже схожа. У країні бунт. Законний президент не дає ради і просить допомоги в Росії. Росія вводить війська на його прохання і, наводячи лад, ніби неохоче захоплює країну, ставлячи при владі свою маріонетку.
З цим можна сперечатися, але всі деталі цього сценарію були на місці. 22 лютого в Харкові навіть зібрався з’їзд депутатів Південного Сходу, щоб створити там іншу “законну” владу України. І Янукович того дня був у Харкові. Що потім пішло не так, уже ніхто не дізнається. Янукович на з’їзд не прийшов. Він утік на Росію і зламав Кремлю всі плани. Президент, який мав покликати Москву ввести війська, перетворився на втікача.
Листа з проханням увести війська він таки підписав, і російський посол показував цей лист в ООН. Але за підписом утікача вже не було ні країни, ні столиці, ні армії.
Ще один доказ того, що цей план існував, Москва згодом надала сама. Путін у документальному фільмі хвалився, що наказ почати вторгнення до Криму віддав у ніч із 22 на 23 лютого, буквально під час утечі Януковича. А на російській медалі “За повернення Криму” вибито дату початку операції: 20 лютого 2014 року. Москва почала воєнну операцію того дня, коли Янукович ще сидів у Києві законним президентом. Тобто від нього чекали тільки наказу. Операція вже почалася, але він утік.
У результаті Крим і частина Донбасу – це те, що Москві вдалося захопити внаслідок зірваного плану. А для тарана проти Європи це катастрофічно мало.
Армію хотіли отримати, а не знищити
Можливо, саме тому через 8 років Москва почала повномасштабну воєнну кампанію. Зверніть увагу: перед вторгненням Путін написав статтю про те, що українці й росіяни – один народ. А в грудні 2021 року Москва вимагала, щоб НАТО пішло з Польщі, з Прибалтики і з усієї Східної Європи. І знову зверніть увагу: вимоги висунули не Україні, а Європі. Що зробила Європа? Як завжди, промовчала. І 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.
Тому можна сміливо стверджувати, що метою Путіна була не стільки сама Україна, скільки армія, яку вона могла дати для війни з Європою. І найкраще цю мету підтверджує одна деталь. На другий день війни Путін звернувся до українських військових і закликав їх узяти владу у свої руки.
Вдумайтеся, наскільки неймовірно це звучить. Почавши війну проти України, Москва не збиралася знищувати українську армію. Москва відкрито збиралася її приватизувати, підпорядкувати собі. Кремль пропонував домовитися з генералами і отримати, як стало зрозуміло сьогодні, найбоєздатнішу армію у світі. Путін, мабуть, просто бачив повторення історії, коли козацькі полки після Переяслава пішли воювати під московськими знаменами.
От тільки генерали на бік Москви не перейшли. Армія не здалася, Київ не впав. Десант у Гостомелі перемололи, а колони танків спалили. І вже наприкінці березня російські війська були відкинуті з півночі України.
Хоч яким буде підсумок цієї війни, значною мірою він уже відомий. Людожерові вибили зуби. Армію, яку він готував для маршу на захід, спалили в українських полях. Запаси військової техніки й боєприпасів, які Москва накопичувала десятиліттями, скінчилися. Ситуація настільки гнітюча, що по снаряди й солдатів Москва пішла до Північної Кореї, а по дрони до Ірану. От тільки з Північною Кореєю та Іраном можна залатати діру на фронті, а йти з ними на Європу не можна.
Саме тому Путін на Валдаї каже, що воювати він не відмовляється. Він готовий. Але тільки ядерною зброєю. Для сухопутної воєнної операції в нього немає військових сил. Без України йому нема ким воювати з Європою.
Сценарій на 2030 рік
Тільки війни це жодним чином не скасовує. Так, захопити Україну у воєнному протистоянні Москві не вдалося. Але чи змінює це якось її плани? Ні. Що найкраще зробити Москві сьогодні? Як розвернути ситуацію так, щоб вона стала для неї зручною і вигідною?
Відповідь знову дає історія. Україну треба зіштовхнути з Польщею. Найстрашніший сон Кремля, потенційний союз двох країн, треба зруйнувати не в лоб. Його треба підірвати зсередини.
Робота в цьому напрямку йде повільно і дуже успішно, і її видно щодня. Згадайте, як польські фермери перекривали кордон і висипали українське зерно з вагонів просто на рейки. А Волинь? Це найвдаліше ІПСО Кремля. Кароль Навроцький став президентом Польщі завдяки своїй жорсткій позиції щодо Волині. І що він зробив насамперед? Наклав вето на закон про допомогу українцям у Польщі.
Складається доволі цікава ситуація. Польща сьогодні готується до війни з Росією, а в Москві готують Польщу до війни з Україною. У Москві зрозуміли, що воювати з Польщею зовсім не потрібно. Потрібно лише одне: щоб поляки почали ненавидіти українців, а українці поляків. І поляки сьогодні роблять усе для того, щоб цей план Кремля здійснився.
А тим часом Трамп руйнує підвалини НАТО. Він казав, що заохочував би Росію робити із союзниками, які мало платять, усе, що їй заманеться. Він каже, що 5-та стаття про захист союзників залежить від того, як її тлумачити. Він заявляє права на Гренландію, яка належить Данії, союзниці по НАТО. Усім своїм виглядом він показує Варшаві й Вільнюсу, що немає сенсу вірити, ніби Америка прийде на допомогу. І, найімовірніше, у 2030 році саме так і станеться.
Хтось сьогодні скаже, що це фантастика. Але що б ви сказали, якби у 2019 році почули, що Росія нападе на Україну?
Ідеальний для Москви сценарій 2030 року виглядає так. Спершу треба стравити Польщу та Україну. Далі в Москви є два варіанти. Можна зберегти конфлікт локальним, а потім добити тих, хто вижив. А можна в цій війні підтримати Україну і ввійти в неї як захисник братнього народу. Цей варіант так само вигідний, як і цькування, бо тоді за Польщу заступиться Європа і почнеться велика війна. А Україна опиниться поруч із Росією, що, власне, завжди й гарантувало Москві перемогу.
Тому я впевнений, що перемога в майбутній війні сьогодні кується не на полі бою. Вона вирішується на кордоні національних інтересів Польщі та України. Якщо цей кордон зникне, інтереси стануть спільними, і війни не буде. Якщо ж Варшава й Київ підуть за написаним у Москві сценарієм, почнеться та сама горезвісна Третя світова війна.