Як Король взув царя

Нещодавно минуло 110 років цікавої події – зустрічі російського імператора Миколи ІІ та прем’єра імперії Столипіна з ремісничою громадою придесенського містечка (нині – села) Літки. Замітку написано 10 років тому, до 100-річчя “висадки” останнього монарха-Романова у Літках. Тоді ще стосунки з “північним сусідом” не були обпалені війною, а “постаті” на кшталт Столипіна остаточно осмислені…

“Літківський епізод” подорожі “Ніколая Кровавого” у Київ показує жагу тогочасного українства до змін. Бажання працювати, заробляти і жити у добробуті. На жаль, не судилося… Через 3 роки вибухнула Перша світова війна. Яка для нас закінчилася невдалими Визвольними Змаганнями, після чого Україну поглинув морок більшовизму. І на придушення непокірних Літок, що підняли “петлюрівське” повстання, “ленінці” кинули цілу армійську дивізію…

Вранці 9 вересня 1911 року на пристані деснянського містечка Літки, попри всю банальність цього виразу, яблуку впасти було таки ніде. На жаль, фото (а вони однозначно були) не збереглися, проте урочистість моменту неважко уявити. І паляницю на вишитому рушнику, і “Боже, царя храни” у виконанні церковного хору. Адже саме він – “сильный, державный” – по дорозі до Києва вирішив зійти на берег привітатися з підданними.

До жовтня 1917-го залишалося довгих шість років, половина з яких потонула в хаосі Першої світової. Через декілька днів постріл Богрова у київській Опері символізував закінчення Belle Epoque на теренах Російської імперії. А поки живий-здоровий імперський прем`єр-міністр Столипін стояв на літківській пристані і задоволено спостерігав, як майстри місцевого шевського цеху підносили імператору подарунок – чоботи. А той – у знак вдячності – знімав із руки золотий годинник і дарував майстру. Тридцятирічний Трохим Король, голова місцевого “Літківського кредитового товариства”, певно, був на сьомому небі. Адже тільки він і прем`єр знали, що контракт на постачання взуття для армії – вже практично в кишені…

В українській історіографії постать Столипіна прийнято трактувати, як українофоба та шовініста. Я не буду нічого спростовувати – не час і не місце. Просто впевнений – серед учасників демонтажу пам`ятника прем`єру на сучасному київському Майдані Незалежності у 1917-му не було жодного літківця. Коли у 1907-му син літківського бідняка Трохим Король організував (оперуючи сучасними термінами) “корпорацію”, яка незабаром мала десяток підприємств, тисячі працівників і мільйони рублів, всі розуміли, що завдячують цим нині неоднозначно трактованим “столипінським реформам”.

Звісно, після вбивства прем`єра взути армію у літківські чоботи таки не вдалося (та і сама ймовірність цього ґрунтується виключно на усній традиції). Проте 10 років (!) невеличке містечко на Чернігівщині (нині – село Броварського району Київської області) переживало те, що під сучасну пору прийнято називати “економічним дивом”. Унікальність цього слабковивченого феномена ще й у тому, що в розумінні міщан “Літківське кредитове товариство” було реінкарнацією місцевого цехового Братства, яке діяло протягом 17-18 століть. Що ми знаємо про нашу середньовічну історію? На жаль, переважно “чули дзвін”…

Війна-революція–”Літківська республіка”–статус села–колективізація-Голодомор-знов війна… Трохим Король, шлях якого губиться у Биківні… Інформації вистачило б на сотні сторінок, є над чим попрацювати місцевим краєзнавцям. Кажуть, що золотий царський годинник досі зберігають нащадки майстра. А створені Королем підприємства продовжують працювати – навіть у малосприятливих економічних умовах сьогодення.

На старовинному фото – Трохим Андрійович Король (реліквія літківської родини Кузьменків)